Чірлідинг в Україні сьогодні має свою історію, аудиторію та професійне середовище, але колись усе було зовсім інакше. Цей вид спорту потрібно було знайомити з українською публікою, пояснювати його особливості та доводити, що за яскравими виступами стоять серйозна підготовка і спортивний результат. Олена Рожкова, CEO чірлідинг-студії №1 в Україні та Європі Red Foxes, засновниця чірлідингу в Україні, була однією з тих, хто формував це середовище.
Сьогодні схожий шлях проходить падел. Вид спорту, який ще донедавна був маловідомим для української аудиторії, стрімко набирає популярність у світі та розвивається і в Україні. Рожкова вже встигла побачити його з іншого боку – як гравчиня та людина, яка добре розуміє, що потрібно новому виду спорту, щоб вийти за межі спортивної спільноти.
У розмові з Оленою – про розвиток чірлідингу в Україні, досвід RED FOXES, її знайомство з паделом, що може допомогти паделу залучити нових прихильників і партнерів та багато іншого.
– Зараз чірлідинг має зовсім інше сприйняття, ніж 20 років тому. Який момент ви вважаєте переломним для розвитку цього виду спорту в Україні?
– 20 років тому назва чірлідинг взагалі викликала подив. Зараз знавці дискутують про відмінності понять «чір-спорт», «чер-чір» чи «чірлідинг». Мабуть, у нашій країні кожним переломним моментом були створення альтернативних громадських організацій, лідери яких брали на себе відповідальність створювати такі умови, які вимагали спортивні клуби, атлети та батьки. Переконана, що для розвитку цього виду спорту в Україні переломний момент ще попереду. Тому що у світовому чір-спорті вводяться нові номінації, формуються нові організації у світі, до яких, на жаль, частина найкращих українських атлетів не має доступу. Тому український чірлідинг має вирости, об’єднатися і тоді точно зможе бути на лідерських позиціях у світових рейтингах. Не в одному виді програми, а в усіх інших, як це розвивається у всьому світі.
– Як війна вплинула на розвиток цього виду спорту в Україні та які виклики доводиться долати?
– Війна вплинула на кожного з нас, але, з іншого боку, вона показала, що фізична культура і спорт допомагають дітям психологічно відволіктися від реалій війни. На цьому побудована наша резильєнтність під час війни. Це вже не просто один із розважальних видів діяльності для дитини, а такий, що формує прагнення до розвитку, мету діяльності, розклад та бюджет родини. Війна сильно вплинула, і це відчувається на кожних наших змаганнях: чірлідинг є тим, що допомагає сім’ям мати позитивні моменти під час війни.
– Ви побудували один із найвідоміших чірлідинг-проєктів України. Які кроки та інструменти допомогли зробити RED FOXES впізнаваними?
– Мабуть, RED FOXES – це, швидше, не чірлідинг-проєкт України, а всесвітньо відома танцювальна команда, яка довгі роки була законодавцем мод у своїй діяльності. Участь у трьох Олімпіадах і дев’яти Євробаскетах – це ціла епоха. Сьогодні так і говорять у баскетболі: є епоха до RED FOXES і епоха RED FOXES.
Не було у нас якоїсь стратегії чи інструментів. Була лише мрія. Мрія робити улюблену справу на всі 100%. Думаю, що основа нашого успіху – це концепція «танців, що говорять» та поєднання краси українських дівчат. У нас кожен вихід команди підкреслював інтригу матчу. Оповідання свідки переказують до сих пір.
– Які якості потрібні спортсмену, щоб досягти успіху в чірлідингу?
– Треба мати, як би дивно це не звучало в умовах війни, довгострокові мрії. Думати не лише про те, як поїхати на змагання в Америку чи підготуватися до сезону, а бачити перспективу на 3, 5 і навіть 10 років уперед. Потрібно концентруватися не тільки на собі, а й на подружках по команді. Це такий командний вид спорту, в якому можна досягти успіху лише в позитивній атмосфері. Як тільки є якийсь нездоровий тиск серед усіх учасників процесу – на тренера з боку батьків, від тренера на дітей або булінг усередині клубу – командна хімія стає нестерпною. Тому я б сказала, що позитивне сприйняття світу – це якість, яка потрібна і спортсмену, і тренеру, і батькам.
– Що б ви змінили в правилах чи системі чірлідингу в Україні та Європі?
– Чірлідинг – дуже багатогранний. Я впевнена, що навіть професійні українські тренери з чірлідингу не знають правил із половини категорій, як вони правильно називаються і на яких засадах побудовані суддівські протоколи. Тому я б все ж таки розширила саме навчання тренерів та суддів, щоб розвивати ті номінації, які пропонує ICU 16 і які мають перспективу включення до Олімпійських ігор. Також є нові види програми, які вже давно популярні в Америці та світі. І зараз вони будуть внесені до клубного Кубка світу в Греції.
Я би взагалі змінювала систему спорту в Україні в більш європейському ключі. Працюючи в двох країнах – Україні та Литві, – дуже сумно спостерігати радянщину, в якій атлет існує для системи, а не навпаки – система для атлета. Не можуть бути умови для розвитку дитячого спорту в системі, побудованій на лояльності, яка працює на інтереси збагачення однієї особи, прикриваючись статусом національної.
– Яким ви бачите майбутнє чірлідингу в Україні через 5-10 років?
– По-перше, на мою думку, чірлідинг має доростити дійсно професійних атлетів у категорії Senior. І не 2 дуети на всю країну, а дійсно команди у різних видах програми. Мрію, щоб у кожному вузі були команди на зразок університетів Міннесоти та Огайо.
– Як і коли ви вперше спробували падел? Що саме в цьому спорті вас зачепило?
– Вперше про падел мені розказав Шарунас Марчюльоніс у 2017 році, запропонувавши адаптувати виступи RED FOXES, але в нас тоді не збіглися календарі. Він із великим натхненням і захватом розказував про цей вид спорту та показував найкращі поєдинки. Я тоді зрозуміла, що для нас слово «падел» звучить трохи кумедно, особливо якщо спортсмени – падлісти. Але не так важливо, як називається вид спорту. Важливо, що він несе людям і яку користь приносить.
Саме грати в падел вперше я спробувала у Швейцарії, у дуже мальовничому місці. І я вважаю, що це такий цікавий досвід, який наші українські клуби мають взяти за основу. У мальовничому місці можна орендувати корт, забронювати його через застосунок, взяти ракетки та м’яч у магазині навпроти й прекрасно провести час із родиною. Це саме той момент, коли перетинаються доступність виду спорту, краса природи та туристичний інтерес людей до відвідування класних локацій.
– З огляду на ваш спортивний досвід, чи легко вам було опанувати новий вид спорту?
– Думаю, з цим стикаються всі гімнастки: неважливо, ракетка чи м’яч у тебе в руках, усе одно у тебе тягнуться коліна та носочки. Це виглядає досить кумедно. Мені здається, розвиток координації допомагає, але гімнастичні патерни руху трохи заважають.
– Хто ваші постійні партнери по грі?
– У мене супертренерка з паделу – Ірина Протасова. Я є її головним тренером із чірлідингу в команді мам WEFOXES. Ірина – майстер спорту з перегонів, а зараз вона мій тренер із паделу. Це дуже класно. Її команда дівчат грає разом із дітьми в падел після наших тренувань із чірлідингу.
– На перший погляд, чірлідинг і падел – зовсім різні види спорту. А що ви бачите між ними спільного?
– Спільне – це спідниці. Я хочу сказати, що коли я вперше вдягнула свій професійний наряд для гри в падел, ця спідниця підкорила мене. Згадалися мої студентські роки, перші матчі БК «Київ». Для кожної дівчини, яка вдягає коротку спідницю, особливо білу, це інші відчуття в тілі. Тому падел і чірлідинг, мабуть, поєднує легка жіночність.
– Чому, на вашу думку, падел так швидко набирає популярність у світі?
– Маю щастя знати цей рецепт. За кожною вивіскою стоять реальні люди. Падел швидко набирає популярність, тому що його розвитком займаються професіонали. Падел як вид спорту сьогодні очолює команда, яка співпрацювала з FIFA, FIBA та іншими топатлетами світу. Використовуються найпросунутіші плани з маркетингу, популяризація через телетрансляції, насичену сітку турнірів та географію подій.
Подивіться, де за останні 5 років побудовані падел-корти. Вони знаходяться в найпрестижніших і наймальовничіших містах світу. Це не випадковість. Це щоденна праця професіоналів із метою зробити цю гру доступною для кожного. На щастя, завдяки діяльності RED FOXES знайома з цими суперменеджерами.
– Як ви вважаєте, що потрібно українському паделу, аби залучити більше прихильників і зацікавити потенційних партнерів та спонсорів?
– Звичайно, виступи чірлідерок і справжнє шоу. Я думаю, для того, щоб залучати прихильників, по-перше, потрібні ті стадіони, які можуть відвідувати вболівальники. Ми виступали на фіналі чемпіонату України з паделу. Була класна атмосфера, але, погодьтеся, було дуже-дуже тісно.
Потрібні трансляції, потрібні герої. Ми маємо знати провідних спортсменів. Для потенційних партнерів і спонсорів важливі не тільки перемоги на міжнародній арені, а й впізнаваність та інтерес у соціальних мережах. Паделу потрібні зірки, свої Андрій Шевченко, Еліна Світоліна, Жан Беленюк – зірки, за якими хочеться стежити, радіти їхнім успіхам, спостерігати і вболівати.
Я закохана в падел і бажаю цьому виду спорту всебічних успіхів.
Підпишіться на Telegram-канал SportBusiness.Media, щоб бути в курсі останніх новин.
Автор: Каріна Пивовар
