15 червня на столичному паркінгу ТРЦ Blockbuster Mall зібралися найкращі дрифтери країни, щоб випробувати себе на імпровізованій трасі та поборотися за призи. У другому раунді Bitlook Pro-Am Drift змагалися 60 автопілотів, а за видовищем наживо спостерігали майже 2000 глядачів.
За організацією цих подій стоїть команда Bitlook на чолі з Сергієм Ситаром. Попри війну, брак локацій, фінансової підтримки та постійні перешкоди, їм вдається розвивати український дрифтинг на рівні провідних європейських країн.
Як готується івент, скільки це коштує, чому досі називають дрифтинг “хуліганством”, чим живе ком’юніті та яких результатів досягають українці на міжнародних змаганнях — про це все Сергій Ситар розповів в інтерв’ю для SportBusiness.Media.
– Розкажіть, як минув другий раунд серії Pro-Am Drift: скільки пілотів вийшли на трасу, що було особливого у форматі?
– У Києві, на парковці Blockbuster Mall, відбувся другий раунд серії Pro-Am Drift. Це челендж із дрифтингу, де збираються спортсмени з усієї України і змагаються між собою в тому, хто краще вміє керувати автомобілем у стані заносу. Це специфічний вид автоспорту, який відрізняється від класичних дисциплін тим, що тут відсутній секундомір.
Майже весь класичний автоспорт — це перегони на час: ралі, кільцеві гонки, драгрейсинг. У дрифтингу переможців визначають троє суддів, які оцінюють майстерність пілотів.
Ще одна особливість — уся траса добре проглядається. Весь заїзд від старту до фінішу відбувається на короткій ділянці, яку повністю видно і глядачам, і суддям. На відміну від, скажімо, кільцевих гонок, де глядач зазвичай бачить один-два, максимум три повороти. В ралі ситуація ще складніша, оскільки там етапи проходять через ліси, хащі чи інші складні ділянки, і глядачу складно спостерігати за гонкою наживо.
А дрифтинг — це видовище. Все перед очима: заїзди озвучуються, пояснюються — і навіть той, хто не в темі, плюс-мінус розуміє, що відбувається.
– Чи все вдалося, що ви планували, як організатори?
– Із спортивної точки зору — так. У нас було 60 учасників з усієї України — це ліміт, який ми самі встановили, адже опрацювати більше ніж 60 учасників за два гоночні дні дуже складно. Насправді бажаючих було більше, але правила є правилами — хто встиг, той і приїхав.
Також не можемо не згадати соціальну складову заходу. В його рамках ми відкрили збір коштів на автомобіль для Сил спеціальних операцій — і рахунок досі поповнюється.
Я дуже сподіваюся, що з дрифтингом познайомилися нові люди — зацікавилися і будуть надалі слідкувати за розвитком цієї дисципліни й автоспорту загалом.
– Чому обрали саме локацію Blockbuster Mall для другого раунду? Як це вплинуло на формат та атмосферу події?
– Насправді парковка Blockbuster Mall — це наш рятівний човен, і ми дуже вдячні торговому центру за те, що фактично врятували наш спорт. Локація, яку ми спершу запланували, стала недоступною, і ми змушені були терміново шукати альтернативу. Буквально за чотири тижні до івенту Blockbuster пішов нам назустріч.
– Тобто, зазвичай виникають труднощі з пошуком локації?
– Насправді так. У Києві є автодром «Чайка», який, на жаль, не хоче приймати дрифтинг без пояснення причин. Також є автодром «Феофанія», де відбуваються тренування, але івенти з глядачами не проводяться, адже це створює певні незручності для мешканців поруч. Ще є майданчик у Крюківщині, який тільки минулого року побудували, але наразі він також недоступний — знову через скарги сусідів. Тому маємо ситуацію, коли в Києві фактично немає майданчика, де легально можна займатися дрифтингом.
Між собою ми жартуємо, що багато хейту йде через дрифт на вулицях, але водночас нас нікуди не пускають. Але ще раз — це радше іронія, бо всі спортсмени, яких ви бачили на змаганнях, не катаються по парковках супермаркетів чи міських дорогах.
Вони навіть своїм ходом на цих авто не їздять, тому що машини повністю підготовлені для спорту, мають дорогі компоненти, які не хочеться пошкодити на звичайних дорогах. Тому автомобілі перевозять на причепах до місця змагань або тренувань — і тільки там їх використовують. А ті, хто катаються по вулицях чи парковках — це просто хулігани.
– Розкажіть про команду, яка працює над організацією цих івентів? Скільки людей стоїть “за кадром” і за скільки часу готується один такий раунд?
– Як я вже сказав, конкретно івент у Blockbuster Mall був підготовлений за неповних 4 тижні, з яких фактично 2 були активними, плюс півтора дня пішло на монтаж.
Загалом команда, яка працює над втіленням, досить велика — близько 20 людей, але ядро складає буквально четверо.
– Щодо фінансової складової: скільки коштує організувати один такий заїзд-раунд, як відбувається фінансування івентів Bitlook, і хто є вашими партнерами?
– Фінансування — це дуже важка історія, з якою ми стикалися і до війни, і ще більше під час війни. Тому що більшість брендів переглянули свої погляди на піар і, замість класичної реклами, обирають допомогу військовим або будують свій маркетинг, який базується на допомозі військовим.
Щодо піарної складової, то меценатство в Україні, на мою думку, взагалі відсутнє. Це пов’язано з відсутністю стимулів для компаній та бізнесу підтримувати спорт у будь-яких його напрямках.
Ось чому зараз з партнерами навіть гірше, ніж було до війни. І наразі основне джерело фінансування організації — це продаж квитків.
Серед партнерів у нас передусім наші друзі. Наприклад, магазин OkoloStok — вони допомагають нам своїми ресурсами. У межах цього івенту ключову роль відіграв Blockbuster Mall — торговий центр пішов нам назустріч і фактично врятував цей раунд. Також підтримує компанія VELO, яка виробляє тютюнові вироби, та ще один наш партнер — центр сімрейсингу 7Drive.
– Наскільки дрифт в Україні є привабливим для партнерів, великих брендів та медіа?
– Як я вже казав, для брендів і партнерства в Україні практично відсутня будь-яка стимуляція меценатства — відповідно, воно нікому і не потрібне.
Навіть до війни всі партнери, з якими ми працювали, були або друзями, або “теплими” контактами. Це могли бути люди з бізнесу, які просто підтримували нас, або ж учасники заходів.
На жаль, на це не звертається належна увага. І те, з чим я часто стикаюся під час пошуку партнерів, — це питання: «А навіщо нам це? Ми просто запустимо таргет, повісимо білборди чи рекламу на ТБ — і все». Навіщо їм наш спорт — так вони й кажуть.
З точки зору медіа, сама дисципліна цікава. Я думаю, ви самі могли це помітити — заїзди видовищні, автомобілі красиві. Це не якісь старі машини, а гарно підготовлені автомобілі з дорогими компонентами та тюнінгом, що виглядає дуже ефектно і привертає увагу.
– А що можете сказати про загальний розвиток дрифту в Україні? Наскільки зараз вистачає потрібних умов, наприклад, локацій, техніки, персоналу, який, розумію, теж потрібен?
– Дрифтинг в Україні розвивається не завдяки, а, як то кажуть, всупереч. У нас немає майданчиків, немає меценатських стимулів, щоб спортсмени не за свої кошти їздили, а могли знаходити собі партнерів, які покриватимуть витратну частину. І, попри все це, дрифтинг дуже швидко і ефективно розвивається.
Наприклад, в класі професіоналів-аматорів, які ми бачили, на мою думку, ми найбільш розвинені серед усіх наших найближчих сусідів в Європі. Тут зовсім інший підхід: все дуже детально, все конкретно. Хлопці працюють над своїми навичками, над підготовкою автомобілів, над їхнім зовнішнім виглядом і привертають до себе увагу. Це, у свою чергу, залучає нових людей, які спочатку просто дивляться, а потім хочуть спробувати. Спочатку вони пробують, а потім додають машину.
Це стосується всіх. Нові люди приходять, будують автомобілі, входять у спорт, пробують, ростуть. Є результати, є хлопці, які почали їздити лише минулого року, але вже проходять кваліфікацію, наближаються до подіумів і навіть інколи потрапляють на них. І це дуже круто.
– Наскільки популярний дрифт в Україні зараз, як серед фанатів, так і серед пілотів? Чи зростає ця кількість?
– Так, безумовно зростає, бажаючих брати участь дуже багато. Навіть під час повномасштабної війни з 2022 року кількість учасників значно зросла. У порівнянні з довоєнним часом, під час війни з’явилося багато нових імен, які навіть для мене, як для людини, яка живе цією дисципліною і фактично знає кожного, стали новими.
Минулої осені ми організували пробний івент під час повномасштабної війни, адже у нас була велика перерва після 2021 року. Ми притримувалися позиції, що це не зовсім на часі, але з різних сторін почали звертатися до нас, що це потрібно і спортсменам, і їхнім командам. Це робочі місця, і без змагань не має сенсу готувати автомобілі. Також це потрібно глядачам і навіть військовим, які повертаються у відпустки і хочуть побачити щось позитивне.
Для порівняння, до 2021 року за весь сезон у нас було 101 учасник, а лише на одну гонку минулої осені ми отримали 96 заявок. Це показує, що кількість учасників дійсно росте. Більше того, ми бачимо, як в нових регіонах починають більше дізнаватися про дрифт. Туди приїжджають ініціативні хлопці, які збирають автомобілі, тренуються на парковках закинутих торгових центрів, і таким чином залучають нових людей до спорту. Люди починають цікавитись, дивитись в інтернеті та дізнаватися про цю дисципліну.
Що стосується глядачів, тенденція складна для порівняння, оскільки зараз люди намагаються не активно пересуватися по місту та між містами. На нашому івенті було близько 2000 глядачів, але сказати, що це якесь значне зростання — не можу. Проте, ми бачимо зростання охоплень в соціальних мережах у порівнянні з 2021 роком. Просто люди не доїжджають до івентів з різних причин.
– Як експерт у дрифтингу, як би Ви оцінили рівень українських автопілотів на міжнародній арені? Чи готові наші пілоти конкурувати з лідерами світового дрифтингу?
– Насправді ситуація з дрифтингом в Україні дуже хороша. Він добре розвинений, і саме в цій дисципліні ми маємо серйозні міжнародні досягнення. Наприклад, один українець є віцечемпіоном Польщі, інший — дворазовим чемпіоном цієї країни. У нас також є чемпіон Румунії, українці показують хороші результати в Іспанії — наразі один з них лідирує в чемпіонаті. А буквально декілька тижнів тому в одній із гонок у Франції наш співвітчизник посів друге місце. Тож результати українських дрифтерів високі — і в Україні, і за її межами.
Український дрифтинг розвивається за відсутності майданчиків, фінансування, уваги і ще й при наявності хейту в суспільстві та в ЗМІ. Наприклад, навіть кур’єрів піци чи Glovo, які тікають від поліції, називають дрифтерами. Тобто створюється певний негативний підтекст до слова “дрифт”, але попри все дисципліна розвивається, з’являються нові спортсмени, приходять нові глядачі, зацікавлюються, і слідкують за новинами та розвитком.
– Попереду відбудеться ще три раунди Bitlook Pro-Am Drift. Які ваші очікування від цих етапів? Чи плануєте якісь нововведення або зміни в організації змагань? Як зараз відбувається підготовка до цих етапів?
– Сподіваємося, що нас більше не застануть такі сюрпризи, як з цим раундом, і ми зможемо підготуватися заздалегідь. Плануємо проводити промокампанію, залучати нових глядачів та людей, знайомити їх з тим, що дрифтинг — це не хуліганство, а офіційний автомобільний спорт. Рівень підготовки учасників і організації, а також підхід до цього змагання досить високий, навіть порівняно з європейськими країнами.
– І на завершення поділіться вашими планами щодо розвитку організації Bitlook і дрифту в Україні загалом.
– Організація була створена як ідейне ком’юніті, але завдяки нашим проєктам, підходу, увазі до деталей під час підготовки і якісному проведенню івентів ми зростаємо й залучаємо нову аудиторію. Ми плануємо продовжувати проводити івенти, бо саме в них ми бачимо розвиток, адже якщо спортсменам не буде де змагатися, то й не буде сенсу тренуватися.
Тому наша мета залишається такою: проводити змагання, надавати можливість учасникам брати в них участь, розвивати свої спортивні, технічні навички, підтримувати команди і тих, хто до них належить. А це не лише пілоти, а й механіки, споттери, логісти — ціла інфраструктура, яка працює на результат.
Автор: Каріна Пивовар
