Станіслав Горуна – український каратист, бронзовий призер Олімпійських ігор-2020 у Токіо, восьмиразовий призер чемпіонату Європи, бронзовий призер чемпіонату світу 2014 року, триразовий переможець серії турнірів Прем’єр-ліги K1 та шестиразовий чемпіон України з карате.
Після дворічної перерви він знову готується вийти на татамі – однак цього разу без гучних заяв про камбек. Сьогодні Станіслава дедалі більше цікавить те, що відбувається за межами змагального майданчика: розвиток українського та міжнародного карате, управління, побудова професійних команд, передача власного досвіду молодшим спортсменам і нові спортивні формати – зокрема падел. Водночас його особисті амбіції давно вийшли за межі спорту.
Про повернення на татамі, майбутнє карате, управлінський досвід, виховання нового покоління спортсменів, падел та мрію реформувати ООН Станіслав Горуна розповів у великому ексклюзивному інтерв’ю SportBuisness.Media.
– Розпочнемо з найактуальнішої новини – Вашого повернення на змагальний килим. «Не можу дочекатися моменту, коли знову ступлю на татамі після двох років перерви» – зазначили Ви в Instagram-дописі, анонсувавши власну участь у турнірі Karate 1-Series A у Зальцбурзі. Спершу поділіться з нами своїми емоціями в очікуванні виступу на професійному рівні після тривалої перерви.
– Яскравих емоцій немає. Я в очікуванні чогось приємного, адже не претендую на якийсь певний результат чи не заявляю про «камбек», повернення, амбіції або незакриті гештальти. Я просто хочу розважитися тим, що вмію і люблю. Два роки перерви можна порівняти з художником, який не малював через скрутний фінансовий стан – не міг собі дозволити купити холст, пензлі та фарби. Але якщо йому це дати – він із задоволенням почне малювати. Так само і я – хочу вийти на татамі й щось гарне намалювати для свого задоволення.
– Ви самі пройшли шлях від міжнародних турнірів до найвищого рівня. Наскільки сьогодні Karate 1-Series A є системною сходинкою для молодого спортсмена до Premier League та великих міжнародних стартів? Чи все ще багато залежить від того, наскільки спортсмен сам може знайти фінансування, підтримку та можливості для розвитку?
– Karate 1-Series A – це крутий міжнародний турнір топового рівня. Він є рейтинговим та відкритим для того, аби спортсмени могли набирати рейтингові бали й потрапляти в топ-32 світового рейтингу для участі в Прем’єр-лігах, куди допускаються лише 32 найкращі атлети з кожної категорії. Серія А – сходинка для того, аби потрапити у вищу лігу. Оскільки я не виступав довгий час, мій рейтинг обнулився, і в Прем’єр-лігу я заявитися не можу, тому Серія А якраз для мене.
Стосовно підтримки розвитку спортсмена, то усе як і в будь-якому іншому виді спорту: хочеш подорожувати – знайди ресурс. Виступати – це завжди питання фінансового чи іншого плану.
– Раніше Ви розповідали, що на початку карате зачепило Вас саме ігровим підходом у секції, де Ви тренувалися. Як Ви вважаєте, чи достатньо сучасній дитині просто полюбити тренування, чи важливо з раннього віку також розуміти історію, філософію та теоретичну складову карате?
– З раннього віку я б взагалі забороняв грузити дітей історією, філософією та теоретичною складовою карате. Перш за все, їм потрібно дати те, заради чого вони сюди приходять. Вони йдуть у спорт в очікуванні чогось прикольного, якоїсь розваги, двіжухи, динаміки. Треба їм це дати. А пізніше вже можна поступово нав’язувати, насаджувати те, що хоче сам тренер. Ну і важливо розуміти, що діти не обирають вид спорту – вони обирають тренера і залишаються там, де їм прикольно, комфортно і присутня довіра.
– Якою Ви взагалі бачите головну проблему сучасного карате як продукту для широкої аудиторії? Чого, на Вашу думку, цьому виду спорту бракує, щоб стати ще більш видовищним і популярним?
– Не вистачає інфраструктури. Сьогодні нам потрібно більше належних залів, куди можна запросити старших людей, щоб позайматися карате. Карате – це дуже крутий дитячий вид спорту в плані фінансової доступності для батьків, тому воно йде в школи. Основна українська карате-спільнота розміщується на базі спортивних залів у школах. Як нам усім відомо, школи у нас не першої свіжості, і відповідно обладнання та зали не дуже. Відповідно є проблеми з душовими чи роздягальнями. А отже, когось ззовні, з вулиці, тим більше зі старшої аудиторії, у цей вид спорту в такі умови не затягнеш і не продаси їм карате як спорт для розваги чи хобі, куди можна піти з друзями й позайматися для здоров’я.
– Ви активно працюєте у складі Президії Української федерації карате й значну увагу приділяєте стратегічному розвитку виду спорту в Україні. В одному з інтерв’ю Ви говорили, що маєте власні ідеї щодо розвитку карате, які, на Вашу думку, могли б бути корисними навіть на міжнародному рівні. Чи вдається вже реалізовувати ці напрацювання в роботі УФК?
– Що стосується міжнародного карате, то в ньому катастрофічно не вистачає практично всього: у сфері управління, суддівства, особливо у сфері маркетингу та взаємодії з медіа чи великим бізнесом, тобто спонсорами. Також є великі проблеми з Олімпійським комітетом. До цих питань потрібно підходити стратегічно й дуже комплексно. В нашій Українській федерації карате останній рік триває активна робота з розвитком медіа та впізнаваності нашого виду спорту, з різними колабораціями. Тож, банально, дуже просто навіть цей наш досвід в УФК можна застосувати та інтегрувати у світове карате – і це буде круто.
– В інтервʼю для YouTube-каналу УФК Ви поділилися тим, що бажаєте набратися управлінського досвіду, зібрати команду з професійних, компетентних людей та вибудувати певні бізнес процеси. Як спортсмен з багаторічним професійним досвідом, як гадаєте що складніше – виграти медаль Олімпіади чи зібрати сильну команду?
– Я вважаю, що не можна порівнювати такі речі, оскільки вони є зовсім різними. І те, і те складно. Адже на це все потрібні час, гроші, потрібно пройти через низку помилок, зрозуміти людей, побудувати процеси і з’ясувати, як і кого краще на яке місце поставити, хто яку роль має виконувати. Все залежить від того, якого масштабу команда, яких цілей вона прагне досягти та який рівень у цієї команди має бути.
– Чи допомагає Вам спортивний досвід в управлінській роботі? Які якості, сформовані карате, сьогодні найбільше допомагають Вам поза татамі?
– На мою думку, спортивний досвід допомагає в управлінській роботі. Власне, через постановку цілей: якщо ти вмієш ставити їх для себе, розбивати на задачі й виконувати – ця сама дисципліна та підхід проявляються і в робочих моментах, у взаємодії з людьми, з якими ти працюєш. Тримати фокус та розуміти, чого ти хочеш. Саме такі якості, сформовані карате, допомагають мені поза татамі.
– На березневій зустрічі спільноти Sport&Business Club, у бліц-опитуванні Ви зазначили, що легенд спорту Ви вже перемагали, тож обрати варіант із вихованням власного чемпіона. Ви маєте на увазі власну дитину чи ширше – виховання нового покоління спортсменів? Яку роль у цьому процесі Ви відводите собі: тренера, наставника, батька чи, можливо, людини, яка просто створює правильні умови для розвитку?
– В мене є декілька варіантів, як би я хотів повпливати на цей вид спорту. Звичайно, було б круто, якби мій син Лев зайнявся карате і досяг класних результатів. Особливо якби він перевершив мене – це було б взагалі шикарно. Також, в мене є спортсмен, з яким я займаюся онлайн. Я теж був би дуже щасливий, якби він зумів себе реалізувати як успішний дорослий каратист.
В цілому, якщо мені вдасться знайти людей, які зможуть мені допомогти упакувати мій досвід у певну програму і поширити її, то, можливо, це також повпливало б на карате, наприклад при створенні онлайн-продукту. Я б мав змогу поділитися своїм баченням – як будувати тактику та напрацювати розуміння поєдинку.
– Незабаром відбудеться конференція Ukrainian Padel Expo, де Ви виступатимите у ролі спікера. Падел часто називають спортом, у який легко увійти людям із різним спортивним бекграундом. Водночас, в одному зі своїх інтерв’ю Ви відзначили карате як спорт з низьким барʼєром входу для молоді. Отож, падел, у чому його головна особливість із точки зору доступності, якщо порівнювати із карате?
– Я думаю, що падел доступний через наявність великої інфраструктури та її постійне розширення. Він цікавий з точки зору комерційної діяльності – відкривається багато кортів. Падел якраз є доступним для тієї аудиторії, яка не хоче займатися карате. Це більш старші люди, які шукають якийсь вид спорту як частину своєї щоденної рутини, хочуть розважитися, приємно провести час із друзями і зробити якесь кардіотренування. У паделі є гарна інфраструктура та доросла аудиторія, в той час як у карате – дитячий спорт.
– В одному з інтерв’ю Ви сказали: «Я не проживаю проблему – я шукаю рішення. Цьому мене навчило карате». Які ще життєві принципи або важливі інсайти Ви винесли зі свого багаторічного досвіду в спорті?
– Ще один дуже сильний та особистий інсайт, який я виніс зі спорту: якщо ти хочеш чогось більшого – ставай кращим. Такий от життєвий ультиматум. Якщо ти зазіхаєш на щось більше, аніж ти маєш, якщо хочеш досягати вищих результатів, відповідно, треба докладати додаткових зусиль, знайти правильних людей, зробити більший обсяг роботи і зрештою це зможе тебе до чогось привести.
– За свою кар’єру Ви вже досягли майже всього, про що може мріяти професійний спортсмен: олімпійської медалі, нагород чемпіонатів світу та Європи, перемог на найбільших міжнародних турнірах. Після повернення на татамі – про що сьогодні мріє Станіслав Горуна?
– Повернення на татамі вже ніяк не впливає на мої мрії, і вони більше не пов’язані зі спортом.
Сьогодні я мрію реформувати ООН або створити якусь альтернативну, ал ефективну організацію, яка б змінила світовий геополітичний уклад та змогла реально впливати на будь-яку країну, незалежно від її розміру чи ресурсів. Для того, аби був мир у всьому світі, правильний розподіл ресурсів і в цілому менеджмент планети потрібно вдосконалювати. Комусь потрібно цим зайнятися, тож я хотів би рухатися в цьому напрямку.
Матеріал підготувала Олійник Софія.
Підпишіться на Telegram-канал SportBusiness.Media, щоб бути в курсі останніх новин.
