Зимова Олімпіада 2026 року в Мілані знову підняла гостру дискусію про те, куди зникають мільярди доларів, які генерує головна спортивна подія планети. Поки комерційні доходи МОК від трансляцій та спонсорства наближаються до історичних максимумів, сама організація дотримується залізного правила: жодних прямих виплат атлетам.
Офіційна позиція керівництва полягає в тому, що гроші мають повертатися у спорт через національні федерації, хоча критики дедалі частіше вказують на роздуті зарплати топменеджерів комітету, які обчислюються мільйонами доларів на рік.
На фоні такої консервативності МОК світові спортивні федерації починають діяти самостійно. Прецедент створила World Athletics, запровадивши премії за золоті медалі, мотивуючи це тим, що саме атлети є головним джерелом доходів. Проте для більшості учасників Ігор-2026 основним джерелом винагороди залишаються національні премії.
Традиційно найщедрішими є країни Азії: Гонконг пропонує своїм чемпіонам майже $770 тис та пожиттєвий безкоштовний проїзд у метро, а Сінгапур та Тайвань виплачують суми, що перевищують $700 тис. Європейські країни демонструють скромніші апетити: Італія платить $209 тис, Франція – 87 тис, а Німеччина лише $22 тис, розглядаючи медаль швидше як інструмент для капіталізації особистого бренду атлета.
За золоту медаль Олімпійських ігор-2026 українським атлетам виплатять $125 тис, за срібну – $80 тис, а за бронзову – $55 тис.
Окремі країни шукають креативні способи стимулювання. Польща, наприклад, стала першою державою, яка виплачуватиме частину олімпійських премій у криптовалюті завдяки партнерству з криптобіржею. Разом із квартирою у Варшаві та державним бонусом загальний чек польського чемпіона перевищить $350 тис. Водночас Італія, Німеччина та Ізраїль вирішили підтримати своїх героїв на законодавчому рівні, повністю звільнивши олімпійські призові від податків.
Найбільш революційну модель фінансової безпеки представили у США. Завдяки приватному пожертвуванню у $100 млн від інвестора Росса Стівенса, американські олімпійці отримали доступ до унікальної пенсійної програми. Кожен атлет, незалежно від наявності медалі, має право на два транші по $100 тыс. Перший стає доступним після досягнення 45 років як капітал для життя, а другий слугує страхуванням для родини.
Такий підхід докорінно змінює філософію олімпізму: тепер поїздка на Ігри – це не лише боротьба за метал, а й гарантований внесок у власне майбутнє та стабільність наступних поколінь.
