10 вересня у столиці відкрили новий спортивний комплекс LOKO CHOKOlivka, який став першим безбар’єрним простором в Україні. Стадіон після трьох десятиліть занепаду перетворили на сучасну арену для дітей, ветеранів та людей з інвалідністю.
Для SportBusiness Media президент ФК «Локомотив» та керівник проєкту «Залізна Зміна» Олександр Єгоров поділився історією відновлення арени, труднощами та своїм баченням підтримки спорту в Україні з боку бізнесу.
– Розкажіть, що сьогодні тут відбувається, чому ми зібралися?
– Сьогодні відбувається відкриття стадіону «Локомотив», який ми відбудували після 30 років повного занедбання.
Це наш новий простір для дитячої академії, ветеранського спорту, людей з інвалідністю та ветеранів-залізничників – унікальне місце для розвитку масового спорту в Києві.
– Як виникла ідея втілити цей проєкт?
– Ідея виникла досить давно – коли я ще грав малим у футбол та виступав за «Локомотив». Тоді ми постійно думали, чому цей стадіон, хоч і належить «Локомотиву» та «Укрзалізниці», ніяк не вдається відновити.
Коли я повернувся та почав працювати в «Укрзалізниці», це була моя мрія – зробити з цього стадіону сучасну арену.
Я навіть не думав, що так шикарно вийде все. Ви можете побачити, наскільки класна арена і наскільки сучасна ця історія.
– Наскільки був складним процес відновлення і які головні труднощі виникали?
– Головні труднощі – це було знайти кошти. Ми поставили за мету не використовувати жодної гривні з державного бюджету, адже під час війни це пряма заборона.
Також ми не могли залучати бюджет «Укрзалізниці», адже компанія наразі спрямовує основні фінанси на відбудову власної інфраструктури, яка постійно знаходиться під ворожими обстрілами.
Найскладніше було знайти спонсорів, меценатів та партнерів, яким сподобалась б ідея створити такий стадіон. Дякуючи Богу та нашим міжнародним партнерам – зокрема Говарду Баффету та Conflict in Development Management Foundation – це вдалося. Це ті основні партнери, які допомогли нам у відбудові стадіону.
– Скільки коштувало відновити цей стадіон?
– Це, мабуть, питання більше не до мене, а до прорабів – я не займався будівництвом повністю.
Наскільки я знаю, на відбудову стадіону було закладено приблизно 50 млн гривень.
– Як відбувався пошук однодумців для реалізації цієї ідеї?
– Це команда, яка працює для «Локомотива». Це батьки та діти клубу, усі, хто хотів, щоб цей стадіон з’явився. Це наші тренери, які доклали дуже багато зусиль. Сьогодні ви могли їх бачити разом із вихованцями. Це й наші друзі-військові, які також прийшли підтримати нас.
По суті, це велика команда однодумців. Адже тут долучилися і Федерація піклболу, і Федерація баскетболу на кріслах колісних. Тобто це робота не однієї людини, а результат злагодженої роботи великої спільноти. Саме завдяки їм цей проєкт став реальністю.
– Чи є інтерес бізнесу долучатися до розвитку спортивної інфраструктури в Україні?
– Чесно кажучи, я про це не чув і не бачу таких прикладів. Ми надсилаємо багато листів із проханням підтримати дитячу академію чи спорт в Україні загалом, але, на жаль, реакція – нуль.
Нашими основними спонсорами є лише кілька компаній. Наприклад, WOG – паливний партнер дитячої академії. Все інше – це підтримка від міжнародних організацій. Чомусь українські компанії не бачать сенсу у фінансуванні дитячого, масового чи ветеранського спорту.
Ось приклад: після російського удару ми разом із КМДА та заступницею голови КМДА Оленою Говоровою реалізували проєкт із відновлення академії «Локомотив». Завдяки співпраці з мерією Парижа та особисто з Анн Ідальго ми отримали новий автобус і форму для дітей.
Ми можемо навести багато прикладів нашої співпраці з міжнародними організаціями. І, на жаль, я не можу назвати жодного випадку, коли б українські компанії надали нам хоча б кейтеринг, пончики чи воду.
Ми навіть зверталися до великих компаній, зокрема до «Моршинської», – результат нульовий. Всі напої, які ви бачите у нас сьогодні, ми купуємо за власні кошти.
Тож, відповідаючи на ваше запитання, яка допомога є від українського бізнесу, мушу сказати відверто: її немає. Складається враження, що це ми допомагаємо бізнесу розвиватися під час війни. А от для нас, попри те, що ми розвиваємо ветеранський спорт, спорт людей з інвалідністю та дитячу школу, підтримка з боку українських компаній – нульова. Єдина структура, яка справді допомагає, – це «Укрзалізниця», адже вона є нашою “мамою”.
Автор: Каріна Пивовар
