Під час зустрічі Sport&Business Club, присвяченій ролі жінок у спорті, бізнесі та медіа, відбулося інтерв’ю з особливою гостею заходу. Нею стала дзюдоїсткою Дар’єю Білодід, бронзовою призеркою Олімпійських ігор, дворазовою чемпіонкою світу та тричі чемпіонкою Європи. Модератором виступив Олександр Сукманський, головний редактор XSPORT.
Це була ексклюзивна розмова для SportBusiness.Media про те, як створювати власний бренд у спорті, будучи успішною спортсменкою, як це поєднувати. Адже Дар’я Білодід, мабуть, є чи не найкращим прикладом того, як це робити.
– В 17 років ви перемогли на чемпіонаті світу. А як далі себе мотивувати?
– По-перше, хочу сказати, що на той момент, коли я стала чемпіонкою світу, наймолодшою в історії, я це розцінила на той момент як крок до головної вершини, до Олімпійських ігор.
Я пам’ятаю, що після перемоги я виходжу щасливо, зі слозами на очах, і я кажу мамі, це круто, але я хочу бути на Олімпійських іграх. Тому в мене завжди метою була Олімпіада, і чемпіонат світу – це для мене як приємний бонус.
– Олімпійські ігри в Токіо, бронзова нагорода, і ми знову бачили сльози, але не ті вже. Розкажіть про емоції, коли ти береш олімпійську медаль, але не задоволений її ґатунком. Адже ми розуміємо, що рівень ваших амбіцій значно вищий.
– Як це сприймалося, як продовжувати було з цим? Коли я програла сутичку за вихід у фінал в Токіо, я сказала, що я не піду виступати далі, що я не хочу боротися за бронзову медаль, вона мені не потрібна. Зараз я про це жалкую і думаю, якщо б я не вийшла, я б шкодувала все життя. Але на момент розпачу справді хотілося в моменті здатися, тому що я мріяла саме про золото.
Але все ж таки мене змотивували слова моєї мами, яка є моїм тренером. Вона мені сказала, що, будь ласка, якщо тобі ця медаль не потрібна, то зроби це для мене і для тата, тому що ми твої тренери, ми твої батьки і ми хочемо теж мати цю медаль. І на неї заслуговуєм.
Я зібралася, це якось мене привело до тями. Я вийшла, виграла цю медаль, але потім почала плакати, тому що знов зрозуміла, що це не та медаль, про яку я мріяла. І, мабуть, десь три дні у Токіо я ходила по олімпійському селищу, просто ридала, плакала, в мене не було ні настрою, ні радості, тільки розпач.
Але коли я повернулася вже до Києва, коли я прилетіла, я вийшла з аеропорту і побачила, яка кількість людей мене зустрічає, яка кількість людей мене вітає, тому що це була перша медаль для України на тих Іграх. І я думаю, що вся Україна про це знала і це відчувалося дуже сильно. Куди б я не заходила, в ресторан, в кіно, просто по вулиці йшла, і мені українці казали: «Дашо, дякую тобі за цю медаль, просто дякую, що ти в нас є, ми тебе підтримуємо, ми радіємо за тебе».
Ось після цього, коли я повернулася в Україну, я почала справді відчувати, що ця медаль дуже цінна для мене, і навіть якщо це бронзова медаль, все одно вона олімпійська, і, чесно кажучи, це не так просто її вибороти. І на даний момент я дуже щаслива і рада, що я тоді не здалася і все ж таки виборола бронзу.
– Питання в тему вечора. Яка ваша особиста оцінка рівня розвитку жіночого спорту в Україні? І як покращити його, чим мотивувати дівчат? Вас привели в спорт батьки, які самі були в цій сфері – це трішки інша ситуація. Але батьки, які не в спорті, бояться, можливо, що спорт це не зовсім заняття для дівчат.
– Чесно кажучи, мені здається, що я зробила якийсь свій внесок у саме жіноче дзюдо, тому що я дуже багато чую від людей, від батьків, що вони віддають саме дівчат на дзюдо.
Тому що дівчата говорять, що ми хочемо бути, як Дар’я Білодід, вона красива, жіночна, та можна і боротися, і бути красивою, жіночною, це абсолютно нормально. Мені здається, треба більше це транслювати, більше показувати і, можливо, організовувати якісь майстер-класи. Ось я робила в минулому році у Дніпрі та у Львові майстер-класи з дзюдо.
Дуже багато людей було, у Дніпрі майже 200 дітей.
Я думаю, що це класний спосіб залучати дітей, коли ти показуєш своїм прикладом, не просто кажеш, а показуєш своїм прикладом, що це класно, що це про здоровий спосіб життя, це про спорт, це про класну фізичну форму та про нагороди. Я думаю, що просто треба казати про це і показувати більше.
– Ви працювали з Міжнародною федерацією дзюдо, були її амбасадором. Як взагалі роблять так, щоб вид спорту впізнавали, щоб говорили про нього: «…як Дар’я Білодід»? Як будувати популярність спорту через особистість?
– Я хочу виділити дві країни, це Франція та Японія, де дзюдо один з найпопулярніших видів спорту. Чому? Тому що, по-перше, дзюдо – це японський вид спорту, і, звичайно, в Японії всі про нього знають, але, по-друге, він є у школах. І у Франції, і в Японії, як у нас є фізкультура, в них є урок дзюдо.
Це як така основа, і діти вже змалечку знають про цей вид спорту, і тому, звичайно, вони ним займаються. Тому в них і такі результати.
– Якщо говорити, власне, про дзюдо, багато олімпійських видів спорту, мабуть, мають таку проблему, а дзюдо її не має… Є чемпіонат світу, є чемпіонат Європи, є Олімпіада. Далі всі думають, ну, чим вони займаються в інший час? Нічого ж не відбувається.
В дзюдо придумали і проводять Grand Slam. Турнір, серія турнірів комерційних, які цікаві спортсменам, професіоналам. Розкажіть трішечки про це, і наскільки справді спортсменам вже найвищого рівня це цікаво, чи не цікаво? Для чого їм потрібні такі змагання, де є якісна трансляція, призові, глядачі і, власне, шоу?
– На жаль, на цих турнірах в нас немає такої фінансової підтримки, як, наприклад, в футболі чи в тенісі. Але все одно вона є, тому що, якщо, наприклад, порівнювати з тим, як було 20 років тому, чи 10 років тому, коли ще там і тато мій виступав, то взагалі не було ніяких призових. Спортсмени просто виступали, просто для себе, заради своїх амбіцій, і нічого не отримували.
Зараз ми вже отримуємо за медалі гроші, але все ж таки, я думаю, що це дуже класно і видно, що далірозвивається. Можливо, через 10-20 років це буде ще краще. Щодо змагань, питаєте, чи є сенс виступати на цих Гранд-Слемах, Гран-Прі… Можу сказати щодо себе, що мені потрібно виступати, коли йде підготовка, наприклад, до чемпіонату світу, Європи та Олімпіади, мені треба…
– Набити руку?
– Так, мені треба набити руку і мені потрібні якісь змагання, можливо, десь раз у два місяці, щоб відчути цей адреналін, відчути цю атмосферу, тому що це зовсім інші речі, якщо порівнювати з тренуванням, бо на тренуванні немає адреналіну і суперниці не такі злі, як на змаганнях. Тому так, це потрібно, просто як етап підготовки. Я це так сприймаю, і, звичайно, якщо є медаль, якісь призові – гроші зайвими не бувають сто відсотків.
– Як ви прийшли до активного ведення соцмереж, розуміння необхідності особистого піару? Хтось підказав, чи це вже на хвилі часу сталось? І що думаєте про спортсменів, які не займаються цим, але мають гарні спортивні результати?
– Перше, хочу сказати, що ми живемо в такі часи, коли вести соцмережі – це дуже важливо, і це дуже крута платформа для розвитку.
Що казати про мене? В мене з’явилася сторінка в Інстаграмі у 2013-2014 роках. Я тоді зовсім маленькою була. Я починала вести Інстаграм просто для себе, для задоволення.
Я робила класні кадри, це було таке моє хобі. Я дівчинка, я люблю фотографуватися, мені це подобалось.
Потім, коли я почала відчувати відповідальність, і в мене з’явилася аудиторія. Це було у 2018 році, коли я стала наймолодшою чемпіонкою світу. В мене за декілька днів додалось біля ста тисяч підписників. Я була просто в шоці, у захваті, щасливо бігала, але це вже інша відповідальність. Після того в мене з’явилися вже колаборації, співпраці. Звичайно, ти вже постиш не тільки те, що тобі подобається, в тебе вже є певна домовленість, відповідальність, і ти постиш контент, який ви обговорили з брендом.
І я намагаюся розбавляти, скажімо так, робочий контент з лайфстайлом, тому що це цікаво людям. Тому вести Інстаграм, соціальні мережі – це дуже зараз важливо, і мені хотілося б, щоб більше спортсменів його вели. Я просто навіть спілкуюся з нашими хлопцями та дівчатами дзюдаїстами, я кажу, ну давайте знімайте тренування, виставляйте хоч щось.
– Лінуються?
– Ну, лінуються, може не хочуть, я не знаю, просто не всім це подобається. У мене просто так співпало, що я з дитинства це любила, виставляти фотографії, мені дуже подобається публічність, медійність, це треба любити. Але якщо в тобі цього немає, я думаю, що це треба розвивати, тому що ми живемо в такі часи, що це дуже крута платформа для розвитку. Вона потрібна на майбутнє, тому що спорт закінчується рано чи пізно, ми не можемо боротися чи тренуватися вічно, а ця платформа залишиться. І ти можеш розвиватися далі в медійній сфері.
– А наскільки ви глибоко в цьому? Це команда працює, чи ви сама відслідковуєте охоплення, аудиторію, час видачі, ритмічність контенту?
– Я все сама роблю. Ось так. Насправді всі так дивуються, коли мене питають, чи є в тебе менеджер, людина, яка тобі допомагає. Я кажу “ні”, і всі дуже дивуються.
– А як вам це вдається?
– Як я сказала, це моє хобі, творчість. Чесно кажучи, якщо б в мене була людина, можливо менеджер, я б йому сто відсотків не довірила вести свій Інстаграм.
Тому що це моє, і тільки я бачу цю картинку, і так як я, я впевнена, що ніхто не зробить, тому що це моя індивідуальність.
– У вас в партнерах є Adidas, Favbet, AQUA Миргород та інші. Якщо хтось сьогодні в залі захоче стати партнером Дар’ї Білодід, як це працює взагалі? До кого звертатись?
– До мене, усім я займаюся сама. Це абсолютно реально. Зазвичай, як це відбувається: бренди мені пишуть або в соціальні мережі, або десь знаходять мій номер телефону, або, наприклад, підходять вживу, як це було в 2019 році на чемпіонаті світу в Токіо.
Я тоді вдруге стала чемпіонкою світу. І наступного дня після змагань до мене підходять японці, і пропонують стати амбасадором косметичного японського бренду.
Вони просто підійшли і запропонували. Але зазвичай це відбувається через соціальні мережі.
– А чи є якісь табу? Такі категорії брендів, з якими ви не працюватимете?
– Я думаю, це алкоголь, цигарки, нижня білизна.
– Розкажіть про співпрацю з футбольним клубом «Металіст 1925». Це був несподіваний день, коли просто з’явилися ролики, з’явилася серія фотографій. Чим цікаво вам це? Як ця співпраця склалася, і наскільки ви нею задоволена?
– Так, я задоволена. Ми декілька місяців тому почали співпрацю, у нас є дуже багато планів.
У керівництва в планах долучати до команди відомих спортсменів різних видів спорту, які знають, що таке перемога та важка праця, і що таке підтримувати та вболівати. Тому що у спорті це надзвичайно важливо. Я, як ніхто, знаю, наскільки важлива команда.
І коли в тебе люди є, котрі тебе підтримують та вболівають, це надзвичайно мотивує та надихає на нові результати.
– Напередодні вас помітили на фото разом з Олександром Усиком. Хто в нього суперником буде наступним? Сказав?
– Не скажу.
– Але знаєте?
– Не скажу, (посміхається)
– І питання про спорт. Після Олімпіади ще ми не бачили вас на змаганнях. Що буде з вашою спортивною кар’єрою далі?
– Дивіться… З кар’єрою все добре. Я не закінчила з великим спортом. Просто всі думають і пишуть, що я вже закінчила. Але вони трішки не розуміють, наскільки важко відійти морально, психологічно від Олімпійських ігор. По-перше, ти спочатку декілька років витрачаєш на підготовку, психологічно та фізично. Потім, коли ти виступаєш, це, по-перше, дуже тиск на тебе великий – від людей, від атмосфери.
По-друге, коли тобі не вдається досягти того, для чого ти туди прийшов. Це дуже важко. Чесно кажучи, я декілька місяців не могла думати про Олімпійські ігри, про спорт.
Тому що я не могла всередині взагалі прийняти той факт, що вдруге моє вбажання не здійснилося. Це було дуже важко. Але зараз, проходить час, мені вже морально стає легше.
І мене це дуже радує, що в мене знову з’являються сили – головне, ментальні сили, психологічні, йти далі. Тому зараз я перебуває на тренувальному етапі.
Я тільки-тільки почала входити в режим. І не хочу говорити, що ви мене побачите прямо завтра на змаганнях, але ви мене там побачите. Тому подивимось, коли я анонсую повернення, не переживайте.
Генеральний партнер Sport&Business Club Україна – iGaming-компанія FAVBET
Генеральний радіо-партнер – Авторадіо
Партнери заходу – Jack Daniel’s, MAKEUP CLUB, Київський БКК, VODA UA, ТМ Señor Cartel, Sky Coffee
Інформаційні партнери Sport&Business Club – телеканали «Ми – Україна», «Ми – Україна+» та XSPORT, сайти Sport.ua, Football Hub та SportArena.com, платформа «Футбол 2.0»
