Ігор Фаніян, засновник SpartaBox Faniian Promotions та бійцівського клубу SpartaBox, в інтерв’ю для SportBusiness.Media поділився, як всупереч труднощам організовує турніри, розвиває професійний бокс та виховує майбутніх чемпіонів. Серед іншого, він розповів про фінансові виклики, соціальну місію спорту, підтримку ветеранів та плани на гучні бої в Україні.
– SpartaBox Faniian Promotions активно організовує боксерські вечори в Україні, навіть попри складні умови війни. Наскільки зараз важко розвивати професійний бокс в Україні і з якими головними викликами стикаєтесь під час організації в нинішніх реаліях?
– Дійсно, як і всі бізнеси, всі сфери діяльності в Україні зіткнулися з певними викликами, але не можу сказати, що вони глобально відрізняються від тих, які у нас були до війни. Єдине, що додалися труднощі з приїздом боксерів, Конгресу, асоціацій, рефері із закордону.
Однак найголовніша складність — це фінансова частина. Івенти, які я організовую, вимагають значних витрат. Наприклад, загальний бюджет турніру, який відбувся 25 січня в київському «Палаці спорту», за участі закордонних боксерів, склав 380 тисяч доларів.
Зараз я планую провести наступний турнір на значно вищому рівні, оскільки Віктор Постол підписав зі мною контракт. Ми продовжуємо працювати над тим, щоб він знову став претендентом на титул чемпіона світу і, за можливості, виграв його. Хочу підкреслити, що у Віктора є потенціал, і там ще є порох в пороховниці і його не треба списувати. Це довів його виступ 25 січня, коли, незважаючи на складний перший раунд, він продемонстрував, що все ще відчуває, може і хоче продовжувати.
Ми плануємо для нього бій за титул інтерконтинентального чемпіона світу за версією WBC. Віктор також є представником WBC і був чемпіоном світу за цією версією.
– Ви згадали, що організація турнірів — це дуже дорого. Скажіть, хто вас підтримує і як залучаєте партнерів?
– Звичайно не має єдиної формули як залучати партнерів, адже до кожного потрібен свій підхід. Раніше я просто говорив: «Допоможіть», і люди допомагали. Зараз я кажу те саме — і вони продовжують допомагати. Але ми виросли до такого рівня, коли можемо запропонувати партнерам значно більше.
Перше — це реклама. Друге — популярність. Третє — повага. І четверте, мабуть, одне з найважливіших — це можливість кар’єрного зростання, як у бізнесі, так і в інших сферах.
– Ви не лише промоутер, а й людина, яка сама пройшла шлях професійного боксера. Наскільки ваш досвід у ринзі допомагає в організації турнірів?
– Вважаю, що моя компанія та команда роблять унікальні речі, адже ми надаємо комплексні послуги у сфері єдиноборств. У цьому випадку говоримо про бокс, про професійний бокс — один із найвидатніших видів спорту. Зараз він, без перебільшення, є спортом номер один в Україні завдяки таким боксерам, як Олександр Усик, Василь Ломаченко, брати Клички, Денис Берінчик.
Якщо говорити про мене, то, перш за все, я тренер. Це моє покликання. Колись я говорив своєму наставнику, що ніколи не стану тренером, але зрештою ним став. І вважаю себе хорошим тренером, оскільки виховую сильних боксерів. Серед них, передусім, мій брат Арам Фаніян — чемпіон світу за версією WBF, володар титулу WBO Global. Він входить до 10 найкращих боксерів світу в першій напівсередній вазі, посідаючи шосту позицію. Зараз ми готуємося до титульного бою з Теофімо Лопесом.
Щодо вашого питання про те, чи допомагає мені мій досвід у ринзі. Якби не моє минуле, то зараз моє мислення не було б таким розвиненим. У мене було достатньо негативного досвіду. А негативний досвід, якщо ти про нього думаєш, якщо ти правильно робиш висновки, то він дає більше результату, ніж позитивний.
У мене не було промоутера, не було тренера, який би йшов зі мною від початку до кінця. Я не мав команди, адже бокс — це командний вид спорту. Але сьогодні я чітко розумію всі аспекти і можу сказати, що в мене найкраща команда в Україні, щоб тренувати професійних боксерів, любителів та ветеранів, які отримали поранення.
– Що для вас важливіше: видовищність шоу чи спортивний результат боксерів?
– Вважаю, що ці речі нероздільні, адже одне без іншого не працює. Видовищне шоу можливе лише тоді, коли є результат боксерів. Без результату боксерів це буде лише картинка.
Якщо повинні бути імена, то у нас є імена, які боксують. Наприклад, у любительському боксі ми маємо таких, як Дмитро Ловчинський, Тарас Бондарчук, Олександр Івков. Хоча вони ще не є зірками світового рівня, проте їхні результати говорять самі за себе. Олександр Івков наразі має рекорд 5-0. Дмитро Ловчинський, який перебуває у нас на перегляді, є учасником Олімпійських ігор. Тарас Бондарчук є срібним призером Юнацьких Олімпійських ігор, чемпіоном Європейських ігор та має великий досвід у любительському боксі. Є імена і їх знають.
Звичайно, можна будувати шоу і без відомих імен, але це значно складніше. В кожного виду боксу — олімпійського, професійного, дитячого — є свій час і своє місце. Головне, щоб у певний момент, у відповідній ментальності, спортсмен був готовий перейти на професійний рівень.
– Розкажіть про Вашу підтримку спортивно-реабілітаційного центру TYTANOVI Rehab. На вашу думку, як спорт, зокрема бокс, допомагає у реабілітації та адаптації військових до мирного життя?
– Ми допомагаємо, чи навіть, я б сказав, не те, що допомагаємо — я вважаю, це наш обов’язок. Ми прокидаємося щодня завдяки ЗСУ і маємо можливість продовжувати жити. Це вже як наше життя, тому що це наші ветерани, які отримали поранення, захищаючи нашу країну, державу, цілісність та свободу. Тому це як піти поїсти, почистити зуби, потренуватися так і зробити свій обов`язок.
Але я максималіст у своїй сфері. Колись я просто також працював тренером, потім я вирішив, що в мене повинен бути свій зал. Зараз я відкрив уже п’ять клубів SpartaBox, наразі два працюють — один у «Палаці спорту» , який ми відкрили нещодавно в грудні, і другий — найбільший клуб єдиноборств в Україні, найкращий, визнаний за всіма критеріями якості.
Тренуючи хлопців і спостерігаючи за їхніми змінами, я розумію — якщо направити їхній вільний час та реабілітацію в напрямку спорту, то це допоможе їм досягти успіху в ментальності та фізичному розвитку. Я навіть зараз бачу, як вони після операцій відновлюються, ті, хто інтегрується, ті, хто одягає протези, — вони тренують спеціальні зв’язки. Адже коли нога коротша, немає тих м’язів, немає того важеля, то вже не можна вільно ходити. Це навантаження на спину, яке треба компенсувати, і лише завдяки фізичній підготовці можна досягти цього.
Ми так дивимося — людина йде на протезі, «красавчик». Але насправді йому дуже важко, йому треба укріплятися майже щодня, щоб тримати себе в тонусі.
Щодо центру Rehab, то з самого початку ми почали опікуватися ветеранами та військовими, які воюють. Я познайомився з одним із них, Дмитром Поповичем, коли він ще відновлювався після поранення. Я йому сказав: «Одужуй і приходь до мене в зал». Через 2-3 місяці він таки прийшов, згодом почав ходити на змагання, потім на тренування. Якось він мені сказав: «Я відновлююсь в Rehab, хочеш, познайомлю з іншими ветеранами? Вони будуть раді бачити команду SpartaBox».
Я прийшов, і хлопці виявилися дуже позитивними. Почали тренуватися, і коли побачили, що ми разом досягли чудових результатів, я сказав: «Тепер найкращі з вас можуть боксувати на турнірі в Палаці спорту». Очі загорілись, було багато бажаючих, і ці очі горять по цей день. Вони мені кажуть так: «Ти здійснив нашу мрію».
Давайте будемо об’єктивними: у них не було б можливості боксувати на професійному турнірі, на одному з найголовніших заходів України, як справжні зірки. Але це не просто вихід на ринг — за цим стоїть величезна підготовка. Я працював над організацією турніру цілих сім місяців. Щодня, без винятку, всі мої думки були лише про нього.
З ветеранами я також пройшов цей шлях. Протягом п’яти-шести місяців я їх підтримував, мотивував, допомагав повірити в цю мрію, в цю ціль. І вони її досягли. Хтось висловлює вдячність, хтось — дуже дякує. Ті, хто не дякує, можливо, мають свої труднощі. У багатьох хлопців вони справді є, і їм потрібна допомога. Ми допомагаємо, але не панькаємося, бо вони й самі цього не хочуть. Вони чоловіки, вони герої, вони виконали свій обов’язок, захищаючи державу та свої сім’ї.
А наша задача зараз — допомогти їм правильно інтегруватися в соціум. Вони мають звикати до нас, але й ми також повинні навчитися жити поруч із ними, приймаючи їх як рівних. Ми — одне ціле.
Я бачу, як ветерани створюють сім’ї, як на протезах біжать до своїх цілей. Це справді круто! Це означає, що наша країна еволюціонує, суспільство змінюється.
Я можу пишатися тим, що роблю, хоча гордість — це гріх. Але я радію тому, що моє життя пов’язане зі спортом, адже спорт допомагає багатьом повернутися до повноцінного життя. Усі успішні люди повинні займатися спортом.
– Які у вас подальші плани? Коли плануєте провести наступний турнір?
– Ми плануємо провести наступний турнір влітку, і він буде на високому рівні. Головне, що він відбудеться в Україні.
Адже, якщо говорити про рівень боксерів, таких як Арам Фаніан і Віктор Постол, то це — США, Англія. Але вони, як патріоти нашої країни, кажуть, що готові, заробляти менше грошей, але бути вдома зі своїм народом, фанатами, сім’єю, готуватися в Україні та радувати нашу публіку.
Раніше на SportBusiness.Media вийшло ексклюзивне інтерв’ю голови Комітету жіночого та дівочого футболу УАФ Анастасії Кліпаченко.
Автор: Каріна Пивовар
