Вийшов новий осінній номер журналу Marie Claire Україна, героями якого стали переможниці Паралімпійських ігор 2024 у Парижі: Оксана Зубковська, Анна Стеценко та Наталія Морквич. На трьох обкладинках випуску зображені ці неймовірні жінки, які своїм прикладом надихають на боротьбу, на мрії та досягнення вершин.
Головна темою номеру стали сильні історії героїнь обкладинки.
Чемпіонки розповіли про натхнення у житті, дисципліну в спорті та щасливі випадки, які здатні змінити життя.
Оксана Зубковська — легкоатлетка, рекордсменка світу зі стрибків у довжину серед спортсменів із порушенням зору, п’ятиразова паралімпійська чемпіонка. Оксана здобула золоту медаль у стрибках у довжину на Паралімпійських іграх у Парижі 2024. Вона ніколи не здається, не слухає тих, хто каже, що нічого не вийде, а йде до мети.
Я займалася легкою атлетикою з 5 класу. Першу медаль здобула у класі восьмому. Насамперед я прагнула розібратися у техніці стрибка, з’ясувати, як стрибнути далі, як бути у цьому кращою. Аби хотіла лише медаль, то ще дитиною б все залишила через зневіру. Я багато падала через те, що просто не бачила бар’єра перед собою, плакала, розчаровувалась, але займалася далі. Мені хотілося, щоб у мене вийшло! А ще я кайфувала. І не тільки від перемог, а від самого шляху! Дуже важливо жити в кожному моменті!
Мені ще в дитинстві казали: «Ти ненормальна! Ти забагато на себе береш! Сповільни темп! Можливо, це твоє останнє тренування, яке ти бачиш!» Я відповідала: «Ок, значить, я буду найщасливішою саме у цей день». Зір погіршувався, сітківка рвалася, я оперувалася. (Причому кошти збирали чужі небайдужі люди, тож мої рідні навіть не знали – тримала це в секреті, щоб вони не хвилювалися.) Пам’ятаю, як у Токіо за три дні до змагання порвала м’яз на стопі та абсолютно не відчувала ногу. Я могла знятись зі змагань, але вийшла й виборола «золото»! З ногою, яку зовсім не відчувала!
Анна Стеценко — плавчиня, п’ятиразова паралімпійська чемпіонка, чемпіонка, дворазова срібна і бронзова призерка Паралімпійських ігор 2024 у Парижі. Анна завжди йде за власним результатом, а не за першим місцем. Для неї найголовніше — перемога над собою.
У дитинстві мама робила все, щоб мені було комфортно. Часом і на шкоду собі, аби я тільки мала змогу тренуватися. Тренери не завжди хотіли зі мною працювати, брати на себе відповідальність, якщо зір падатиме далі. Мої батьки з моїм чоловіком вірять у мене. Навіть коли в мене, бува, болять руки, завжди мені кажуть, що це тимчасові труднощі, все буде гаразд. Часто думаю, так багато є людей, яким складніше, ніж мені! У яких немає рук або ніг, але це не заважає їм прямувати до їхньої мети. І повторюю собі: «Справді, у мене все добре. Я жива, мене оточують люди, котрі мене люблять. Треба вставати та рухатися далі! Злітати вище, сяяти яскравіше!»
Під час Паралімпіади-2020 у Токіо ми були третіми. Тоді в інтерв’ю я сказала, що ми обов’язково приїдемо до Парижу та візьмемо «золото». Так і сталося! У нас була найсильніша команда. Ми йшли лише на перемогу!
Якщо вийде стати першою – це буде добре. Буду другою – також чудово. Ніколи не будую планів щодо місця, яке я посяду в змаганнях. Для мене це не має значення.
Наталія Морквич — фехтувальниця на візках, чемпіонка та призерка Європи й світу. Наталія виборола «срібло» Паралімпійських ігор 2024 у Парижі у складі збірної українських шпажисток. Її девіз: «Без поразок немає перемог».
Я добре володію шаблею та рапірою.
У нас склалася досить несподівана ситуація у командному турнірі на шпазі: одна зі спортсменок не змогла отримати ліцензію для участі в паралімпіаді. Щоби наша команда взяла участь у цьому виді змагання, я мала замінити її та фехтувати на зброї, якою зазвичай не фехтую. І це мало б стати слабким місцем для нас…
Але мій характер і бажання перемогти допомогли нашій команді здобути медаль! Це мене приємно шокувало, адже я фехтувала на шпазі краще, ніж на своїй рідній зброї! Я дуже пишалася собою, тому що це був той самий випадок, коли важлива не стільки нагорода, скільки розуміння – якого сильного суперника перемогла та у яких складних обставинах! Важливо бути задоволеною собою.
Мій девіз – “Без поразок немає перемог”. Це я знаю з власного досвіду, адже моя перша паралімпіада була повним провалом. Однак поразки стимулюють мене працювати куди більше за перемоги. Завжди керуюся цією думкою, тому скільки б не було програшів, ніколи не зупиняюся на половині шляху.
Повні історії героїнь читайте на Marie Claire Україна за посиланням.
