16 квітня у стінах Національного університету фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ) відбулася експертна зустріч «Від поранення до перемоги: чи готова Україна до нової системи реабілітації?», яка об’єднала представників держави, освіти, спорту та ветеранської спільноти.
Серед гостей були також представники Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів «Архітектура Стійкості», який є підрозділом КНУБА.
Для SportBusiness.Media заступник керівника організації Євген Комаров розповів про розвиток адаптивного спорту в закладах вищої освіти, підготовку спеціалізованих тренерів, етапи, на яких варто починати фізичну активність під час відновлення, а також інструменти комунікації, які найкраще працюють для популяризації цієї сфери.
– Наскільки адаптивний спорт уже впроваджений в Інституті ветеранів?
– Наразі ми працюємо над тим, щоб адаптувати наш університет безпосередньо до тренувань, зокрема забезпечити безбар’єрність та доступність. Водночас наші студенти вже успішно представляють країну на міжнародній арені.
Наприклад, Вадим Гончаренко (позивний «Кінолог») навчається в КНУБА та є представником нашого Інституту ветеранів. Він брав участь у Marine Corps Trials у США, звідки українська команда привезла 43 медалі. Сам Вадим завоював 6 медалей, серед яких 4 золоті та 2 срібні.
Тому ми намагаємося максимально просувати цю ідею і створювати належні умови для ветеранів у закладі, щоб вони могли тренуватися, або ж шукаємо для них відповідні бази.
– На вашу думку, наскільки спорт є ефективним інструментом відновлення для військових?
– Систематичність занять спортом спонукає ветерана бути активним у побуті, рухатися, давати собі чи то невеликі, чи то значні фізичні навантаження. Спорт – це насамперед дисципліна, тому він дуже сприяє реабілітації, відновленню та соціалізації ветеранів.
– На якому етапі реабілітації варто починати займатися спортом?
– Насправді навіть під час лікування у шпиталі, коли людина ще прикута до ліжка, вже є необхідність у русі, зокрема щоб запобігти пролежням. Але на будь-якому етапі не пізно почати. Головне – мати бажання, внутрішню мотивацію та розуміти, чим саме ти хочеш займатися.
– Які види спорту найкраще працюють у вашій практиці? Можливо, є різниця у форматах – командні чи індивідуальні?
– Насправді наші ветерани після повернення зі США казали, що в командних видах їм було значно складніше змагатися з американцями. Там відчувається вища зіграність, адже тренування відбуваються частіше. Наша ж команда встигла потренуватися разом лише кілька разів, але попри це все одно взяла золото.
Натомість в індивідуальних видах головним драйвером стає внутрішня сила та жага до перемоги. Це прагнення викластися на максимум і виступити краще за суперника. Можна сказати, що індивідуальний спорт більше мотивує особистість, а командний – дозволяє «підтягуватися» та рівнятися на сильніших гравців, щоб відповідати загальному рівню команди. Тому обидва формати однаково цінні.
– Чи передбачає ваша система підготовку тренерів? Адже робота з ветеранами потребує особливого підходу.
– Так, Інститут ветеранів координує діяльність університетів у цьому напрямі. На базі вишів існують спеціальності, де готують тренерів, лікарів-реабілітологів та фахівців інших дисциплін. Зокрема, така підготовка можлива в КНУБА, в університеті фізичного виховання і спорту або в інших закладах, що є учасниками нашої партнерської програми з розвитку ветеранського спорту
– Чи кожен університет може впровадити такий проєкт, як Інститут ветеранів?
– Оскільки ми є пілотним проєктом, саме на нашому прикладі зараз досліджують усі можливості, переваги та недоліки роботи університету в цьому напрямі. Це стосується адаптивності закладу до ветеранського спорту, освіти чи просто ефективної комунікації з ветеранами. Ми перевіряємо на практиці, чи готові наші заклади бути інклюзивними, доступними та безбар’єрними.
Я впевнений, що ми станемо прикладом для інших, покажемо, що варто змінити, покращити або масштабувати. Після аналізу нашого досвіду інші університети зможуть масово долучатися до програми. На сьогодні в Україні до цієї мережі вже входять 11 університетів.
– Які поради ви дали б іншим університетам, які теж планують впроваджувати подібні ініціативи?
– Перше і найголовніше – це щире бажання працювати з ветеранською спільнотою. Потрібно залучати адмінресурс, а люди, що задіяні у процесі, мають по-справжньому горіти своєю справою. Це непростий шлях, адже комунікація з ветеранами вимагає особливого підходу. Ви маєте зацікавити людину з унікальним досвідом, надати їй реальні можливості та чітко пояснити, чому це важливо. Фактично – ви повинні запропонувати якісний продукт, освітній чи спортивний напрям. Це велика робота, якій треба навчатися.
– До того ж це, напевно, серйозне фінансове навантаження на університет?
– Безумовно, фінансове навантаження є. Наш проєкт частково фінансується державою, проте багато в чому ми залишаємося на самоутриманні. Ми залучаємо кошти партнерів або вкладаємо власні ресурси, щоб система функціонувала та розвивалась.
– Які інструменти ви використовуєте, щоб популяризувати проєкт і надавати йому розголосу?
– Ми намагаємося максимально бути присутніми на різних бізнес-майданчиках: виступаємо на форумах у сферах будівництва, FinTech та HoReCa.
Я дуже вдячний Sport&Business Club за підтримку нашої ініціативи. Ви даєте нам можливість розповідати про себе, а також залучати донати на проєкти Інституту ветеранів. Я переконаний, що тільки в комунікації та взаємодії між спортивними асоціаціями, бізнесом і ветеранами може народитися щось справді цінне та корисне для суспільства.
– Ви багато виступаєте на форумах, зокрема Артем Гончаренко представлятиме проєкт на SBC Summit Ukraine. Наскільки такі інструменти є ефективними?
– Наприклад, Sport&Business Club уже задонатив 100 тисяч гривень на розвиток Інституту ветеранів. Об’єднавши ці кошти з іншим збором, ми придбали адаптивне обладнання для наших незрячих та слабозорих студентів. Це і є перші плоди нашої публічності.
Крім того, ми бачимо позитивний відгук у сферах HoReCa, будівництва та FinTech. Після виступів підходять представники компаній, де вже функціонують ветеранські відділи або тільки формується внутрішня ветеранська політика. Хтось відправляє ветеранів до нас на навчання, іншим ми пропонуємо кваліфіковані кадри для працевлаштування. Це взаємовигідний процес, який доводить, що нетворкінг – це наше все.
Підпишіться на Telegram-канал SportBusiness.Media, щоб бути в курсі останніх новин.
