Олімпійська чемпіонка з легкої атлетики багатоборка Наталія Добринська, яка тепер є членом Ради World Athletics, розповіла SportBusiness.Media про те, чим займається після завершення професіональної кар’єри спортсменки, поділилися особистим поглядом на роль сучасної жінки в спорті загалом та згадала про нове спортивне захоплення – популярний нині падел.
Про роботу у World Athletics (Світова атлетика, Міжнародна федерація легкої атлетики)
Моя робота як члена Ради World Athletics, я вважаю – надзвичайно важлива. Тому що представництво України в такому органі, ключовому органі, де ми приймаємо всі рішення, дуже важливе. І зараз, під час війни, я щоразу, на всіх засіданнях, маю змогу говорити про те, що відбувається в Україні. Про те, що не можна допускати російських і білоруських атлетів. Я говорю про це кожного засідання, я обговорюю це з кожним членом Ради. Так вони ближче і якісніше розуміють, наскільки важка ситуація в Україні. Саме так я можу доносити нашу позицію і переконувати всіх, що це дуже потрібно робити.
По-друге, ми приймаємо ключові рішення: про місця проведення змагань, правила змагань, кваліфікаційні системи, календар. Я дуже мрію, щоб в цьому календарі з’явився чемпіонат світу в Україні або чемпіонат якийсь інший, але також в нашій країні. Я думаю, це буде можливо.
Я планую продовжувати свою діяльність і дуже сподіваюся на підтримку Федерації легкої атлетики України щодо моєї наступної каденції, тому що потрапити у Світову атлетику дуже важко. В мене це вийшло, я зараз закріпила там свою позицію, мене поважають, зі мною мають справи, я маю дуже гарні стосунки зі всіма членами Ради, які є і президентами, наприклад, Азійської Федерації, Африканської, Європейської і так далі. Тому я сподіваюся, що буду корисною в майбутньому ще більше, ніж зараз.
Про роботу технічним делегатом World Athletics на чемпіонаті світу-2026 у приміщенні
Технічний делегат – це дуже цікава роль, тому що це зі мною було вперше, також я мала змогу бути Jury of Appeal. Тобто, коли порушуються правила в бігу – штовханина, падіння і так далі – ми розглядаємо цю ситуацію з усіх сторін, передивляємося дуже багато відео з різних точок і визначаємо, який буде «вирок» або «помилування» так би мовити на доріжці. Це було дуже цікаво!
А щодо до роботи саме технічним делегатом, то в неї входила підготовка до змагань. Тобто, звичайно ж, підготовкою займались команди: і локальні, і Світової атлетики. Ми ж приїхали за три дні до старту і щодня збиралися на стратегічні сесії прямо в манежі, дивилися в якому стані доріжка, сектори, всі види, камери, де будуть розташовані судді, де будуть стартери. Все це дуже-дуже важливо. І коли, знаєте, за три дні все ніби готово, але все дуже в такому розібраному стані, це трохи лякало. Але з кожним наступним днем все перетворювалось в дуже гарну картинку. І я була присутня на кожній з цих сесій, де ми все обговорювали і організовували процес.
Потім був розподіл спортсменів по забігах. Це також дуже цікаво, тому що на довгі дистанції можна ставити або по двоє людей на доріжку, або роз’єднувати їх в два забіги… Це такі легкоатлетичні моменти, напевно, не кожен їх зрозуміє. Але рішення приймалося саме технічними делегатами, і всі спірні ситуації по підйому висоти, наприклад, на секторі для багатоборства або для інших видів – все вирішували ми.
Також контроль дотримання правил Світової атлетики, затвердження офіційних результатів було за нашими підписами. Ми перевіряли, щоб сходились номери, результати, забіг, і передавали це далі. Ми сиділи на самому верху манежу, там таке місце спеціальне, були в навушниках з мікрофонами, тому що все, що відбувалося на арені, ми все бачили, і це було дуже цікаво, бо я ще ніколи не дивилась так чітко, так якісно легку атлетику. Я бачила кожен сантиметр, я дивилась на кожну доріжку, коли атлети бігли, щоб ніхто не порушував правила.
Я хвилювалася за кожен забіг, щоб не було фальстартів, тому що це тягне за собою дуже багато – подання апеляцій, і ми також в цьому брали участь. Тому це було дуже цікаво для мене.
Європейська атлетика проводить навчання для технічних делегатів – і Світова атлетика запросила мене після моєї роботи на чемпіонаті світу продовжити навчання і, можливо, більше дізнатися про цю важливу роль, глибше зануритись в специфіку цієї роботи.
Про медальні змагання ЧС-2026: враження від успіхів Ярослави Магучіх, Олега Дорощука та Юлії Левченко
Оскільки я була присутня на цих змаганнях з 7-ї ранку і до останнього апеляційного порушення, то це було часом до 10-11-ї вечора, тому я мала змогу бачити кожну висоту, кожен стрибок наших атлетів. Цьому я дуже раділа.
Технічний делегат, на жаль, не може повпливати на виступ атлетів, які змагаються. По-друге, вже було цікаво, що в нас було двоє технічних делегатів, один з них був Марко Рістов з Сербії. І коли змагалися сербка Ангеліна Топич з Ярославою і з Юлією, це було дуже цікаво, тому що і ми сиділи, і інші судді ходили дивитись. Кажуть: «Це ж треба, два делегати і три медалі одразу з їхніх країн!». Це було також дуже цікаво.
Звичайно ж, я вболівала, я дивилася і на Олега, і за всіма нашими атлетами стежила. Їх не було багато, на жаль, але виступ був дуже достойний. Звичайно, я пишалася, співала гімн разом з ними, і була дуже щаслива завдяки цим медалям, які наші спортсмени здобули в такий час, вони такі важливі для нашої країни і для наших атлетів.
Про перспективи українських легкоатлетів та можливість повернення до Першого дивізіону командного чемпіонату Європи
Звичайно, наші атлети завжди мають змогу і точно мають шанс вийти назад у вищу лігу, але, знаючи ситуацію в країні, в якій триває війна, звичайно, атлетам стає важко і психологічно, і фізично, тому що дуже важко і пересуватися країною, і тренуватися тут. Але, все ж таки, звичайно, ми сподіваємося на те, що наші атлети будуть здобувати високі результати, медалі, і будуть знову виступати на високому рівні.
Крім стрибків у висоту, в нас класні метання. Підростає молодь, яку я також бачу, які дуже перспективні. І так вона – молодь, зовсім зараз інша. Звичайно, медалі, які ми здобули на чемпіонаті світу, будуть мотивувати наступне покоління, оскільки такі приклади надзвичайно важливі. Ми бачимо наших красунь-дівчат, Олега, який здобув медаль, і, звичайно, я дуже в цьому переконана і впевнена, що багато дівчаток і хлопців захочуть підкорити такі ж висоти, так само стояти на п’єдесталі і чути гімн своєї країни.
Мене, наприклад, зараз дуже часто запрошують в школи, в університети, де я розказую про спорт, про наших атлетів, про те, як це важливо: і займатися спортом, і вболівати за наших, і що спорт – це краса і здоров’я нашої нації.
Про особисте – дітей та сім’ю
Ой, діти – це, звичайно, велике щастя, але часу вони забирають дуже багато. Я зараз проживаю у Львові, мій чоловік в Києві, але це дає нам змогу бачитись набагато частіше. Він приїздить кожної п’ятниці і залишається в нас на всі вихідні, часом ще захоплює понеділок. Тому часу з татом в нас стало більше, і це дуже класно. Звичайно, чоловік мені дуже допомагає.
І коли я їду, наприклад, на ті ж самі чемпіонати світу або у свої робочі поїздки, він завжди мене підстраховує. Він в цьому плані дуже надійний, і це велике щастя мати таку опору. Тому що завжди коли я кудись їду, я абсолютно спокійна, і я знаю, що яка б ситуація не сталася, незважаючи ні на що – все буде добре. Тому цей спокій дає мені натхнення і мотивацію робити щось більше, ніж я можу.
Діти займаються спортом. Звичайно, зараз я дуже хочу, щоб моя донечка стрибала у висоту. І вона зараз стрибає, в неї виходить, вона в нас висока. І хлопці також займаються боротьбою, плаванням. Я вважаю, що в житті кожної дитини має бути присутній спорт. І це не обов’язково, що він має переходити в професійний. Але спорт має бути прямо в кожного-в кожного.
Про роль жінки в спорті та у спортивному управлінні
Особлива роль жінки в спорті сьогодні – це вже не про довести, що ти можеш, а про здатність поєднувати, трансформувати, впливати, бачити ширше. Я пройшла шлях від олімпійської чемпіонки до матері трьох дітей і сьогодні працюю в системі спорту.
Я працюю в Світовій атлетиці, тому що це моє, це моя любов, це моє натхнення, це моя робота, це те, на чому я знаюся і що дуже глибоко в мені. І, якщо чесно, кожен з цих етапів не замінює інший, а підсилює його.
Тому спорт навчив мене дисципліні і витривалості. Материнство навчило мене гнучкості, емпатії, вмінню приймати. А робота в управлінні – це велика відповідальність і системні рішення. Головне, що можна назвати лайфхаком – це, напевно, не намагатися бути ідеальною в усьому одночасно. Хоча це дуже важко після спорту, оскільки ми звикли перемагати, бути найкращими в усьому. Десь я зараз себе в цьому пригальмовую, тому що не все потребує такої перемоги, переваги і доводити комусь щось.
Я вже довела все – ким я була у спорті, тому я в цьому плані дуже спокійна. Олімпійське золото дає мені такий спокій в цьому плані і я вже не змагаюся. Навіть коли я займаюся спортом, я можу заводитись дуже сильно в грі, але я розумію, що я тут змагатись не буду. Я вже своє відзмагалась.
Тому жінка повинна вміти пріоритезувати зараз. Тому що є періоди, коли я більше мама, є періоди, коли я максимально в роботі. І це нормально, що є баланс і він не є статичним.
Звичайно, команда, підтримка родини – для мене це особлива підтримка моєї сім’ї. Навіть діти мені кажуть – а я з ними постійно розмовляю – вони кажуть, що мені треба їхати в поїздку. Хтось там починає: «Мама, не їдь». А інша дитина каже: «В мами також є своє життя, це її робота, вона має це виконувати». Тому ми багато говоримо про це в сім’ї і це моя неймовірна підтримка. Також, напевно, з таких лайфхаків – це не боятися змінювати щось в своєму житті, свою ідентичність, пробувати щось нове, бути новою в новій ролі.
І жінка в спорті сьогодні – вона має не тільки досягати результатів, а й формувати середовище, бути голосом, впливати на рішення, відкривати можливості для інших. Тому успіх – це не тільки медалі, це вплив, який ти залишаєш після себе.
Про розрядку та новий вид спорту в житті – падел
Падел в моєму житті з’явився, коли мій чоловік приїхав до мене. Ми жили на Кіпрі від початку війни, декілька років. І Костя приїхав та каже: «В мене для тебе є подарунок». І він подарував мені ракетку, кросівки і таку гарну спідничку з майкою. Я вдягнулася, кажу: «Слухай, це дуже гарно виглядає, мені це подобається. Але, є одне але, якщо мені не сподобається, навіщо ж це було купувати?». Чоловік мені сказав: «Поїхали!».
І ми поїхали займатися, і все. Я прямо віддалася паделу від і до, тому що це неймовірно цікава гра. Це гра, де ти знаходиш знову своє ком’юніті, це дуже соціальна гра, де ти можеш обирати, з ким тобі грати, з ким тобі комфортно грати, де точно визначається характер людини, яка грає з тобою.
Це дуже цікаво, коли люди відкриваються інакше у грі, ніж вони є в житті. Плюс, це класне навантаження. Згорає багато калорій, а я дуже це люблю.
І я вже, напевно, вже третій рік граю в падел, мені дуже подобається. Я задумуюся про відкриття свого клубу, ми вже знайшли партнера. І у Львові в майбутньому я також відкрию свій падел клуб.
Ще я можу сказати, що спорт дуже розряджає в період такого психічного напруження, яке зараз всі ми відчуваємо під час війни. Наприклад, коли війна почалась, тільки в залі я могла розслабитись на годину часу, який я просто займалась, а весь інший час ти думаєш про новини, що відбувається в Україні і так далі. Тому, я думаю, спорт – це велика частина психологічної реабілітації кожної людини зараз, в цей непростий час.
І тільки після спорту, коли ти викладаєшся, витрачаєш там якусь енергію – ти виходиш трішки світлішим і з чистішим мозком, тому що такий негатив спорт також забирає. І я думаю, що зараз в умовах війни всім потрібно займатися спортом для свого психологічного, ментального здоров’я і, звичайно ж, фізичного.
Про те чи складно розпочати грати в падел
Падел є зовсім універсальним видом, тому що просто новачок, який ніколи не грав, може прийти і почати грати. І в цьому така унікальність цього виду спорту. Наприклад, ми ходимо, ми затягуємо всіх наших друзів, всіх знайомих, хто з нами хоче: «Давайте зустрінемося! Йдемо грати в падел в суботу, беремо корт, йдемо!». Віддаємо дітей тренерам грати на сусідньому корті, діти наші також грають. Звичайно, вони лише починають – то виходить, то не виходить – але дітям також дуже цікаво, і вони прямо дуже люблять цей час, проведений на падел корті.
Тому, я думаю, падел – це супер універсальна гра для кожного. Але головне – почати, бо знаєте, всі чули, знають, хочуть, а почати – це найважче кожній людині. Тому, я б дуже всім радила просто спробувати піти і почати це робити, і тоді, звичайно, все буде простіше.
Це як кожного ранку, я встаю, і я не скажу, що я дуже сильно хочу йти на тренування, але це просто треба зробити. І коли вже приходиш на тренування, то потім закінчити тренування дуже важко, я просто не можу зупинитись. Так і тут, головне – почати, як і у всьому, напевно. Головне – почати, а процес, він захоплює, він відкриває нові можливості, цікаві можливості, яких ти не очікуєш, а вони з’являються. Тому, всім падел!
Про інші види спорту після легкої атлетики
Я зараз пробую все! В моєму житті є і плавання, і велосипед, при тому, що в плаванні я проплила вже три Ocean Man – 2, 3 і 5 кілометрів в відкритому морі. На велосипеді я проїхала Львівську Сотку. Це було трішки давно, ще перед війною, але зараз хочу, оскільки я знову у Львові, знову сісти на велосипед, тому що це дуже-дуже класна штука, це така медитація. І коли ти чуєш, коли так шарудять колеса, коли ти їдеш в групі, це незабутній стан, і я це дуже люблю. В моєму житті зараз є і кросфіт, і зал штанги, і для себе відкрила зараз Smartass, куди я також хожу, і падел. Падел – це взагалі любов, любов, любов!
І хочу сказати, що це чоловік мій також мене присаджує на нові види спорту, і сам мене мотивує, оскільки він тренується щодня. Це людина, з якою ми вже 13 років разом, і він о сьомій ранку йде в зал перед роботою. Я не знаю такого дня, щоб він не пішов в зал, це хіба там він хворий або щось зовсім-зовсім важке, це дуже рідко.
І ви розумієте, коли я думала, що після спорту вже в мене буде спорту менше – його менше не стало. Його стало набагато більше, мене мотивує мій чоловік, мене мотивують види, які з’являються, і я прямо отримую задоволення від спорту, від його різноманітності, від його можливостей, від людей, які займаються спортом, тому що це таке оточення – воно зовсім інше. Це цілеспрямовані, системні, такі класні люди, які заряджаються, які знають, наскільки це важливо, і в такій компанії бути завжди дуже цікаво і енергетично.
Про людей з World Athletics, які також займаються паделом
В Світовій атлетиці в нас грають двоє людей, яких я знаю. Це працівник з Фінляндії, тому що президент Себастьян Коу казав, що він грає в піклбол час від часу, не знаю наскільки це часто. Тому я, звичайно, всіх затягую, але там багато з людей такого вже віку, напевно, навряд чи вони почнуть, але я прямо амбасадор паделу в цьому світі.
Всіх моїх друзів, всіх, кого я зустрічаю, я всім кажу – я навіть їду на тренування, припустимо, вчора в зал, і зі мною їхав чоловік. Він в одну школу зі мною водить дитину. Я кажу: «Ви на тренування?». Він каже: «Так». Я кажу: «А ви в падел пробували грати?». І це в мене, щоб завести розмову з кимось в ліфті, я починаю з цього – «А ви в падел грали коли-небудь?». І всі – «Ні», а я кажу: «Вам треба спробувати!».
Підпишіться на Telegram-канал SportBusiness.Media, щоб бути в курсі останніх новин.
