Український картинг-пілот Лев Крутоголов у свої 15 років вже встиг увійти в історію національного автоспорту. На найпрестижнішій щорічній події в світі картингу – FIA World Championship 2025 – він виборов бронзу в класі OK-Senior, ставши першим українцем, який піднявся на подіум світової першості.
До цього Лев багаторазово перемагав на всеукраїнських змаганнях з картингу, став чемпіоном світу ROK Cup Festival 2023, двічі посів друге місце у серії WSK Super Master Series, а також 6-те місце у фінальному заїзді FIA World Championship 2024 у класі OK-Junior.
У розмові зі SportBusiness.Media Лев Крутоголов розповів про свої перші кроки в картингу, життя підлітка у професійному спорті, роль батька в його кар’єрі та фінансові виклики, а також про те, як змінилась до нього увага після історичної «бронзи» та що стоїть на шляху до його найзаповітнішої мрії.
– Відомо, що ти почав займатися картингом у віці 4 років. Коли ти зрозумів, що ти хочеш займатися цим професійно, а не просто як хобі?
– З ранніх років мене тато привчав до автоспорту, і це почалося ще до того, як я взагалі почав займатися картингом. Вже тоді, коли мені було десь три-чотири роки, я, та й уся наша сім’я, зрозуміли, що це мій шлях.
– Картинг спочатку був великою мрією твого батька. Як ти перейняв його мрію? Чи не відчував – і, можливо, досі не відчуваєш – певного тиску або відповідальності через його очікування?
– Тиск відчуваю завжди. По-перше, тому що потрібно постійно показувати результат не лише через татові очікування, а й для себе. Так, спочатку дуже хвилювався через це, але з часом звик і тепер сприймаю спокійно.
– Розкажи, будь ласка, з чого складається типовий розпорядок дня картинг-пілота.
– Напевно, нічого особливого немає. Зазвичай я прокидаюся близько шостої або сьомої ранку, роблю легку зарядку, п’ю каву – і все. Вже о восьмій ранку відбувається перший заїзд, тож у цей час я вже на треку.
– Серед тренувань, переїздів, змагань, чи є місце для “звичайного” підліткового життя? І як тобі вдається поєднувати шкільне навчання зі спортивною кар’єрою?
– Я навчаюся онлайн і вдома буваю дуже рідко. У мене все розділено на блоки – приблизно місяць я перебуваю за кордоном на змаганнях, потім на два тижні повертаюся додому, і знову виїжджаю на місяць. Тому поєднувати повноцінно навчання і спорт фактично неможливо. Я не знаю нікого зі свого картингового середовища, хто навчається офлайн і не має проблем зі школою. У нас усі навчаються онлайн. Це дуже складно, тому що часу на школу майже немає, але все ж ми намагаємося якось із цим справлятися.
Коли я вдома, намагаюся проводити максимум часу на вулиці, з друзями, з сім’єю, бо знаю, що таких моментів у мене небагато.
– Твоя кар’єра в картингу почалась в українській команді Borsch Racing. Як проходили перші роки у команді та з якими труднощами доводилося стикатися під час підготовки в Україні?
– Почнемо з того, що рівень змагань в Україні значно нижчий, ніж за кордоном. Тому надзвичайно складного нічого не було. Спершу, звісно, відчував певне хвилювання і тиск.
Я тоді думав: якщо виграю чемпіонат України, то за мною одразу прийде Академія Mercedes і підпише контракт. Але це, звісно, виявилося не так. В Україні я вигравав майже всі гонки, у яких брав участь, але не сприймав це як щось визначне.
– У 2024 році ти перейшов вже до італійської команди Energy Corse. Які найбільші відмінності у підготовці та стратегії роботи ти відчув, коли почав працювати з одним зі світових лідерів?
– По-перше, команда майже вдвічі більша, ніж українська Borsch Racing – і це дуже відчувається. Підготовка до гонок починається набагато раніше, логістика складніша, адже машин більше – у них є велика фура, в якій перевозять усі карти та мотори.
Загалом, робота з пілотами більш досконала та системна. У Energy Corsе навіть є окрема людина, яка працює як тренер для пілотів. В українській команді такого немає, бо команда менша. Тобто, все подібно, але в більших масштабах.
– І які у тебе очікування від співпраці з Energy Corse?
– Чесно кажучи, спочатку великих очікувань не було. У 2023 році ми вже мали спільний проєкт, колаборацію Energy Corsе і Borsch Racing. Геннадій Борщ, головний інженер команди Borsch Racing, тоді робив для мене мотори, але ми їхали у складі Energy Corsе. Та співпраця вийшла не дуже вдалою, адже особливих результатів не було, тому в кінці 2023 року ми вирішили повернутися до Borsch Racing.
Однак потім ми знову перейшли до Energy Corse через те, що у Borsch Racing почалися проблеми з логістикою. Команда не могла доїхати до таких країн, як Швеція чи Велика Британія, де минулого року проходив чемпіонат світу.
Тому, зважаючи на попередній досвід, цього разу я не очікував чогось особливого. Але все вийшло, мабуть, у десять разів краще, ніж я міг уявити – і це дуже тішить, що ми тоді все ж погодилися повернутися. Зараз ми вже маємо третє місце на чемпіонаті світу й усе йде вгору. Сподіваюся, що далі буде ще краще.
– Твій тато, Єгор Крутоголов, відомий актор і шоумен, але водночас він дуже залучений у твою кар’єру. Як саме він допомагає тобі?
– Тато допомагає мені буквально в усьому – і фінансово, і морально. Перед кожною гонкою він телефонує, щоб заспокоїти, і ми постійно спілкуємося про все, що пов’язано з автоспортом.
Його моральна підтримка для мене надзвичайно важлива. Без нього, чесно кажучи, не знаю, що б я робив. Можу сказати, що тато – це 90% мого успіху.
– На вечорі спортивної реклами Єгор жартома сказав: «Будемо ще більше розвиватися, поки не закінчаться кошти». Тобто фактично все тримається на особистому фінансуванні родини?
– Поки що можна сказати, так. Ми шукаємо спонсорів, адже наразі ситуація із фінансами складна. Це також створює додатковий тиск на мене.
Я розумію, що якщо не буду показувати хороший результат, то ці кошти підуть у нікуди. Іноді нам допомагають наші друзі, але це трапляється вкрай рідко. Тому питання фінансування залишається проблемним.
– Скільки приблизно коштує підготовка та участь у сезоні для гонщика в класах, яких ти зараз виступаєш – OK-Junior та OK-Senior? І що потребує найбільших витрат?
– Ціна участі становить приблизно від 6-7 тисяч євро й може сягати 20 тисяч за одну гонку. Зазвичай гонка триває чотири дні, а за сезон їх буває від 15 до 20. Тобто в підсумку це може становити близько 100 тисяч євро та більше.
Це залежить від фінансової можливості батьків, адже близько 95% пілотів фінансують батьки, а не спонсори. До цього входять ще додаткові тести, які ми проїжджаємо майже перед кожною гонкою – це ще близько чотирьох днів тренувань і приблизно 3 тисячі євро витрат. Тому так, суми справді великі.
– Нещодавно ти увійшов в історію українського автоспорту – здобув бронзову медаль на чемпіонаті світу з картингу у класі OK-Senior і став першим українцем на подіумі. Які були емоції, коли зрозумів, що маєш медаль?
– Емоції просто зашкалювали, особливо у момент фінішу. Весь фінал, 25 кіл, я їхав під неймовірним тиском. Чесно кажучи, я думав, що в мене очі випадуть від напруги. Останні п’ять кіл я їхав, усвідомлюючи, що на кону стоїть дуже багато – і в голові постійно прокручувалися всі можливі сценарії.
Але після фінішу відчув, ніби з плечей впав величезний камінь. Я кричав дуже голосно. Думаю, мене навіть на трибунах було чутно. На подіумі я, мабуть, був єдиний, хто справді радів там стояти. У тих, хто зайняв перше та друге місця, були такі кислі обличчя – наче у них таке буває щодня.
Дотепер я дуже радий цьому досягненню і усвідомлюю, що зробив. Під час самої гонки я, напевно, ще не повністю розумів, що сталося, перебуваючи в справжній ейфорії.
– Які призові винагороди були передбачені за подіум на ЧС з картингу у класі OK-Senior?
– Насправді ніяких призових не було. Організація лише заробляє на нас і нічого не дає за подіум.
– Після такого тріумфу, як змінилась до тебе увага з боку спонсорів? Чи з’явилися нові партнери або пропозиції підтримки?
– Поки що пропозицій немає, якщо чесно. Ми щодня докладаємо зусиль, щоб знайти нові можливості для залучення спонсорів і забезпечити фінансування хоча б частини сезону. І будемо робити це доти, поки не залишиться повний нуль.
– А якщо говорити про увагу вболівальників, медіа та в цілому впізнаваність, чи змінилась вона?
– Так, увага змінилася доволі помітно. Особливо це відчутно в Instagram – кількість підписників справді зросла. Коли я приїжджаю на трек у закритий парк, паддок картингу, люди починають звертати на мене увагу і розуміють, що я вже не просто хлопець із села, а претендент на перемогу чи подіум.
Люди підходять і досі вітають мене з бронзою, хоча ця подія була місяць тому. І це дуже приємно відчувати.
– Також після бронзи на ЧС тебе запросили на нагородження FIA, де зберуться провідні пілоти. Що для тебе означає ця подія?
– Чесно кажучи, я поки що не уявляю, що мене чекає. Єдине, я дуже радий, що матиму змогу поїхати туди і зустрітися з усіма чемпіонами гоночних серій від FIA. Це будуть топ-3 чемпіонату Формули-1 та представники всіх інших категорій FIA.
– Розкажи, які плани маєш на наступний сезон?
– На наступний сезон плануємо залишитися в цьому класі і, можливо, паралельно виступати у іншому класі з коробкою – тобто їхати одночасно і OK-Senior і KZ2. Багато хлопців так робили, тому наразі не знаю, чи будуть у нас фінанси для цього, але дуже сподіваюся, що так. Якщо все вийде, будемо рухатися в цьому напрямку.
– Поділися своєю головною спортивною мрією. Яка та вершина, до якої ти прагнеш?
– Звичайно, у кожного гонщика є мрія потрапити до Формули 1 – і це була моя перша та єдина мрія. Кожного дня я думаю про це і уявляю, як буду там. Українець у Формулі-1 –звучить непогано.
– А як ти оцінюєш свої перспективи туди потрапити?
– Щодо перспектив, я вважаю, що маю всі шанси потрапити до Формули-1. Але, як усі знають, Формула-1 – це один із найдорожчих видів спорту на планеті, і без фінансування туди потрапити зараз неможливо. Якщо 15 років тому це ще можна було зробити, то сьогодні – майже нереально.
Тому головна мета зараз – знайти спонсорів. Якщо вони будуть готові допомогти здійснити цю мрію, шанси стануть дуже високими.
– І за кого вболіваєш у Формулі-1?
– У Формулі-1 я вболіваю за Шарля Леклера і Льюїса Хемілтона. Загалом ще з дитинства подобається команда Ferrari. Одного разу я навіть відвідав їхню фабрику – це були неймовірні відчуття, бачити все зсередини.
Напевно, ще змалку мене зачепили кольори, атмосфера та особлива аура команди. А моя прихильність до них уже стала традицією – від початку до кінця.
Автор: Каріна Пивовар
Підпишіться на Telegram-канал SportBusiness.Media, щоб бути в курсі останніх новин.
