Олена Кравацька – олімпійська чемпіонка в Парижі та срібна призерка Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро, призерка чемпіонатів світу та Європи. Поряд зі спортивними досягненнями, вона розвиває свою медійність, планує власні проєкти та працює над популяризацією фехтування в Україні.
В інтерв’ю для SportBusiness.Media Олена Кравацька розповіла, як змінився її статус після перемоги в Парижі, хто для неї є прикладом у спорті та коли планує підготовку до Олімпіади-2028. Спортсменка також поділилася думками про виклики та реалії розвитку фехтування в Україні під час війни, а ще – про ведення соціальних мереж і власні плани поза доріжкою.
– Повернімося до вашого тріумфу в Парижі. Вже минуло понад рік після золота, яке ви здобули на Олімпійських іграх-2024. Як за цей час змінилась увага до вас з боку фанатів, брендів та медіа?
– Звісно, увага значно зросла. З боку фанатів – кількість підписників в Інстаграм збільшилась, адже я продовжую вести свої соціальні мережі, і мені цікаво спостерігати, як підписники реагують на мої пости. З боку брендів також з’являються різні запрошення, а іноді, коли мені цікаво, я сама пропоную співпрацю. Крім того, різні медіа, яким цікаво дізнатися мою історію, запрошують мене на інтерв’ю.
– Як це відчувається, коли ваш статус у спортивному світі змінюється – від «срібної призерки Ріо» до «олімпійської чемпіонки»? Що для вас означає цей титул зараз?
– Для мене це, насамперед, підтвердження того, що все можливо. Звісно, у нас була конкретна ціль – здобути золоту медаль. Після восьми років наполегливих тренувань ми її досягли, і це ще більше підтверджує, що якщо є мета, до якої ти йдеш, її можна досягти. І, звичайно, зараз я вже не просто призерка Олімпійських ігор, а олімпійська чемпіонка. Цей титул відчувається зовсім інакше і звучить значно краще.
– До речі, хто для вас серед світових фехтувальників є прикладом, чиї досягнення ви прагнете повторити або, можливо, перевершити?
– Якщо чесно, у мене ніколи не було мети перевершувати чиїсь досягнення, та й зараз такого бажання немає. Серед світових фехтувальників я нікого не виділяю, адже для мене приклад – це мої дівчата з команди, Ольга Харлан та Аліна Комащук. Я ними дуже пишаюся і беру приклад з них, більше, ніж з будь-яких інших спортсменів у світі.
– Ви пропустили чемпіонат світу через сімейні обставини. Коли плануєте повернутися на доріжку, і на якому турнірі ми зможемо вас побачити найближчим часом?
– На 100% я ще не можу сказати, на який турнір я буду готова поїхати. Зараз я займаюся вирішенням сімейних питань, щоб полегшити собі завдання з доглядом за сином і татом, і мати можливість спокійно зосередитися на спорті. Тому поки що я в процесі.
– В одному з ваших інтерв’ю ви говорили, що плануєте поїхати на Олімпіаду-2028 і завоювати золоту медаль. Коли плануєте розпочати активну підготовку, щоб підійти до змагань у найкращій формі?
– Підготовка до Олімпіади фактично починається одразу після завершення попередніх Ігор. У найкращому випадку підготовка стартує приблизно через пів року. Але, звісно, потрібно враховувати всі обставини. Я вважаю, що за 2,5-3 роки можна вийти на оптимальну форму. Саме відбіркові кваліфікації зазвичай розпочинаються приблизно за рік і три місяці до самих Олімпійських ігор.
– Давайте поговоримо про реалії з якими зіткнувся український спорт під час війни. Чи достатньо уваги та ресурсів отримує фехтування в Україні під час війни, щоб спортсмени могли якісно тренуватися та готуватися до міжнародних турнірів?
– Якщо враховувати реалії повномасштабної війни, ми могли б взагалі не отримувати жодного фінансування. Тому вже добре, що воно є, і ми маємо змогу тренуватися та їздити на змагання.
Але якщо говорити про те, чи цього достатньо для якісної підготовки та підтримання форми, то ні. Тренування – це добре, але у професійного спортсмена має бути ще гарне відновлення, яке включає добавки, медичні обстеження та лікарів. На жаль, саме на це фінансування часто не вистачає.
– А де ви тренуєтесь, в Україні чи за кордоном?
– До Олімпіади в Парижі ми тренувалися 2,5 роки в Італії. Зараз більшість тренувань проходить в Україні, але ми також маємо збори за кордоном. Їх дуже багато, проте через обмежений бюджет не можемо брати участь у всіх. Загалом наші збори відбуваються в Кончі-Заспі.
– Міжнародні федерації поступово пом’якшують обмеження для російських і білоруських спортсменів. Як ви вважаєте, що спонукає федерації йти на такі компроміси? І що, на вашу думку, можуть зробити українські представники спорту, щоб захистити свої інтереси?
– Я думаю, що основна причина, через яку інші федерації не дотримуються правил, – це гроші. Що ми можемо робити? Не мовчати, постійно говорити про проблему, спілкуватися з різними міжнародними федераціями та намагатися залучити їх на нашу сторону. Адже якщо говоримо лише ми, українці, цього недостатньо навіть для МОК.
Тільки коли міжнародні федерації з різних країн почнуть нас підтримувати, можливо бойкотувати або відмовлятися від участі там, де виступають ці спортсмени – не “нейтральні”, а загалом представники різних армій, тоді можуть відбутися зміни.
На жаль, зараз МОК та наша Федерація фехтування часто закривають очі на наші слова.
– На вашу думку, якщо українські спортсмени будуть активніше говорити про це, чи може це вплинути на ситуацію?
– Я думаю, що одного лише голосу спортсменів недостатньо. Спілкування має відбуватися через менеджерів, тренерів та міністрів. Саме вони – міністри спорту та президенти федерацій – можуть реально впливати на ситуацію. Спортсмени ж, по суті, можуть зробити дуже мало.
– Коли доводиться змагатися зі спортсменами країн-агресорів на одній доріжці, як це впливає на психологічний стан – додає злості й мотивації чи, навпаки, емоційно збиває?
– Звісно, психологічно це дуже впливає: я відчуваю сильну злість і агресію. Але не завжди ця злість є бойовою і допомагає в поєдинку. Кілька разів, коли я з ними фехтувала, мені доводилося приборкувати емоції, щоб виграти. Тому емоції самі по собі не завжди допомагають – їх потрібно вчитися контролювати, щоб спрямовувати у стратегію саме для перемоги.
– Ви активно ведете Instagram, ділитеся там своїм життям і особистими роздумами. Це більше для власного задоволення чи заради певної мети, наприклад, щоб підвищити медійність і привернути увагу брендів?
– По-перше, мені подобається ділитися своїм досвідом. Я знаю, що для багатьох я є прикладом і можу мотивувати людей. Це приносить мені задоволення, особливо коли отримую відгуки від тих, кому це допомагає.
По-друге, звісно, мені хочеться більшої медійності, уваги брендів і контрактів, щоб мати більше можливостей організувати своє фінансове становище та сімейні справи, і водночас спокійно повертатися до змагань.
– Цікаво, над розвитком сторінки ви працюєте самостійно чи допомагає вам команда піарників або, можливо, SMM-спеціаліст?
– Я повністю займаюся своїми соціальними мережами самостійно.
– Можете розповісти, яка частина вашого доходу зараз приходить від рекламних пропозицій і як часто бренди звертаються до вас?
– З весни цього року я практично не займалась рекламними пропозиціями, бо брала паузу через сімейні обставини і не була зосереджена на цьому. Багато запрошень і можливостей для співпраці я просто не помічала або не хотіла їх приймати. Тому зараз додаткового доходу від реклами немає.
– Чи є у вас продукти або категорії, які ви точно не рекламуєте? А що навпаки хотілося б рекламувати в майбутньому?
– Табу – це, звичайно, казино, тютюн, алкоголь, заробіток у сумнівних онлайн-мережах. Все, що ніяк не пов’язане зі спортом чи здоров’ям.
Що хотілося б рекламувати – це, перш за все, спортивні речі, спортивні добавки, фітнес-зали, воду. Тобто все, що пов’язане зі спортом і здоровим способом життя. У мене була також ідея співпраці з лабораторією, але поки що не виходить. Адже не тільки спортсмени, а й кожна людина має піклуватися про своє здоров’я, здавати аналізи та проходити чекапи.
– Давайте заглянемо в майбутнє: ким ви бачите себе після завершення спортивної кар`єри і як вже зараз будуєте це підґрунтя?
– Я точно бачу себе ментором, спікером на великих заходах. Вже зараз я починаю розвивати це, виступаючи як спікер. Свої проєкти, які будуть надихати і мотивувати, я планую пов’язати з харчуванням та розвитком ментального мислення – це будуть масштабні речі. Також мені хотілося б проводити майстер-класи з фехтування в Україні, щоб популяризувати цей вид спорту.
– Фехтування – не найпопулярніший вид спорту в Україні. Що, на вашу думку, можна зробити, аби більше дітей прийшло у цей спорт?
– Для розвитку фехтування потрібні спеціалізовані зали, адже справа не тільки в самому приміщенні, а й у наявності фехтувальних доріжок та необхідного обладнання. На жаль, щоб побудувати зал і забезпечити його, потрібно багато коштів. Якщо, наприклад, у легкій атлетиці достатньо манежу та, можливо, щось додаткове з обладнання тренажерної зали, то у фехтуванні потрібні доріжки, спеціальні установки й апарати, а це великі витрати.
На жаль, навіть в Одесі, попри те, що саме у фехтуванні ми здобули єдині дві олімпійські медалі для країни, зал перебуває у дуже поганому стані. Там лише одна доріжка, яка працює з перебоями, і все приміщення потребує ремонту.
Як ми можемо залучати дітей, якщо їм немає де тренуватися? Ми могли б співпрацювати зі школами, пропонувати фехтування, і діти б із задоволенням приходили. Багато моїх знайомих теж хотіли б віддати дітей на тренування, але наразі просто немає куди. Зрозуміло, що не кожна родина погодиться, аби дитина займалася в поганих умовах.
Підпишіться на Telegram-канал SportBusiness.Media, щоб бути в курсі останніх новин.
– І на завершення, дайте декілька порад молодим спортсменам, які тільки починають свій шлях у великому спорті. Як досягти успіху на міжнародній арені та не опускати руки?
– По-перше, якщо спортсмен виходить на професійний рівень і планує брати участь у міжнародних змаганнях, він має чітко ставити цілі та розуміти, до чого йде. Важливо усвідомлювати, що шлях буде нелегким. Потрібна команда – тренер, батьки, люди, які підтримуватимуть його й не дадуть зламатися.
У моменти, коли виникає бажання опустити руки, саме вони допоможуть триматися. Потрібно пам’ятати, що здаватися ніколи не можна. Все можливо, якщо є внутрішня віра та сильне бажання. У спорті можна досягти будь-чого, якщо чітко бачити свою ціль і вірити у себе.
Автор: Каріна Пивовар
