Українська зірка стрибків у висоту 23-річна Ярослава Магучіх піднялася на вершину світової легкої атлетики у найважчі роки свого життя. Yle (національна телерадіокомпанія Фінляндії – прим.) зустріло світову рекордсменку в Естонії та запитало, як це стало можливим. Жодних ознак «зірковості» у поведінці спортсменки за словами фінських журналістів немає.
У липневий вечір на півдні Естонії Магучіх стоїть перед невеликим будиночком. Тренери запросили журналістів на вечерю після довгого знімального дня.
Місця та столів бракує, але фізіотерапевт Владислав Пронін вирішує проблему, винісши на подвір’я масажний стіл. На ньому – скатертина та безліч страв. Серед частувань з України – чорний хліб, редиска, солоне сало та хрін. Тренер Сергій Степанов смажить стейки, привезені з Отепяе.
Ярослава їсть стоячи, щоб інші могли сісти. Пізніше вона приносить на стіл нові страви, наливає гостям каву та подає торт, відганяючи комарів від свого нареченого, спринтера Назара Степанова.
Навколо – близька команда: фізпідготовкою опікується Сергій Степанов, менеджер Айвар Каротамм, коханий Назар Степанов, головний тренер Тетяна Степанова. На фото відсутній лише фізіотерапевт Влад Пронін.
Легко забути, що ця дівчина – чинна чемпіонка Європи та світу, олімпійська чемпіонка. Минулого року вона побила «вічний» світовий рекорд Стефки Костадінової, стрибнувши на 2,10 м у Парижі.
Поза сезоном Магучіх з’являється на подіумах модних показів і обкладинках журналів, але тут, в естонському Кяеріку, вона – домашня, відкрита й уважна до кожного.
«Успіх не змінив її жодним чином. Вона така сама життєрадісна й відкрита, як тоді, коли ми познайомилися у 2017 році», – каже менеджер Айвар Каротамм.
Війна, яка змінила все
Лютий 2022 року приніс найстрашніше: Магучіх прокинулася у Дніпрі від вибухів.
«Я думала, що не готова втратити своє життя. Я ще не ставала чемпіонкою світу, не била світовий рекорд. Моє життя тільки починалося».
Спершу спорт здався другорядним. Вона розмірковувала про волонтерство і паузу в кар’єрі, але менеджер Каротамм переконав команду виїхати на чемпіонат світу в приміщенні до Белграда, щоб зберегти можливість говорити про Україну.
Дорога тривала три дні й понад 2000 км. На змаганнях команда зустріла співчуття, але й відкриту проросійську позицію окремих сербів.
«У той момент було легше. Я ще не знала, які жахи чекають попереду», – зізнається спортсменка.
Розрив з російськими спортсменами
Вихованка російськомовного регіону перестала спілкуватися російською та повністю обірвала зв’язки з російськими колегами. На її заклики засудити війну ніхто не відповів. Дехто навіть писав, що фото та відео з України – «фейки».
Через п’ять місяців після початку повномасштабного вторгнення колишній кумир юності, Марія Ласіцкене, попросила пробачення за мовчання.
«Було вже запізно. Нам потрібна була їхня підтримка в перші дні, коли ми були під бомбами» – сказала Ярослава.
Тренер – як друга мама
Магучіх тренується з Тетяною Степановою з 11 років. Її вчили відключати всі думки під час стрибка.
«Коли виходжу на розбіг, бачу лише планку. Єдине завдання – перелетіти її», – каже Ярослава.
Тренер і спортсменку пов’язує особливий зв’язок – вони одна сім’я. Тим більше, що син Степанової, Назар, – наречений Ярослави.
Під тиском і з надією
Менеджер називає Магучіх «ідеальним амбасадором України». Вона не боїться камер і навіть на японському шоу відмовилася від попереднього узгодження запитань, щоб зберегти природність відповідей.
Втім, критика теж є: цього сезону не завжди вдавалося долати два метри. В Instagram вона закликала людей підтримувати одне одного, а не писати образи.
Після олімпійського золота Магучіх пожертвувала понад 60 000 євро (половину призових) на підтримку української армії та волонтерів.
«Ми, хто живемо за кордоном, повинні допомагати всіма способами. І треба бачитися з близькими якомога частіше – ніколи не знаєш, що буде завтра».
Повернення додому, попри обстріли
Після сезону команда завжди їде до Дніпра – попри постійні повітряні тривоги й обстріли.
«Ми повинні час від часу бути вдома. Нам потрібні наші домівки, друзі, спільні вечори… українське життя», – каже Степанова.
«Коли торік у Дніпрі почався обстріл, я вже не боялася смерті. Я була олімпійською чемпіонкою і світовою рекордсменкою», – додає Магучіх.
