Наразі не багато українських бізнесів, які в часи війни змогли не просто вистояти, а ще й знайти шляхи для розвитку та масштабування. Один з успішних прикладів — Footbik, мережа футбольних центрів раннього розвитку, яка допомагає дітям знайомитися з футболом з наймолодшого віку.
Попри всі виклики, Footbik продовжує зростати: сьогодні мережа налічує 29 клубів у трьох країнах — Україні, Іспанії та Казахстані — й об’єднує понад 6000 дітей. Зокрема, нещодавна було відкрито нову філію в Іспанії.
В інтерв’ю для SportBusiness.Media Євгеній Кабан, засновник та власник мережі дитячих футбольних центрів раннього розвитку Footbik, поділився своїм досвідом відкриття школи в Іспанії, розповів про виклики та перспективи на міжнародному рівні, а також дав корисні поради для бізнесів, які прагнуть досягти успіху в складні часи.
– Footbik нещодавно відкрив нову футбольну школу в Іспанії. Розкажіть, будь ласка, чому саме Іспанія стала наступною країною для розширення? Що такого особливого у цьому ринку, що вплинуло на ваш вибір локації?
– Іспанія — країна номер один у світі з точки зору розвитку футболу, зокрема дитячого. У Валенсії, де ми відкрили перший клуб, лише в офіційних змаганнях у кожній віковій категорії змагаються сотні команд. Ми твердо впевнені, що Footbik — найкращий футбольний клуб для дошкільнят у світі. Тому, використовуючи футбольний сленг, ми вирішили одразу вийти у фінал чемпіонату світу, минаючи всі кваліфікаційні етапи.
– Хто є вашою основною цільовою аудиторією в Іспанії? Чи враховували ви якісь особливості місцевих жителів — наприклад, вік дітей, рівень доходу батьків, ставлення до футболу чи загалом до занять спортом?
– Нашою цільовою аудиторією в Іспанії, як і в Україні, є діти віком від півтора до семи років, незалежно від статі та національності. Це діти, батьки яких прагнуть виховати з них успішних і впевнених у собі людей.
– З якими новими труднощами, які важко було б передбачити, ви зіштовхнулись в процесі відкриття нового клубу?
– Найбільший виклик — це бюрократія і традиційне іспанське “mañana” (завтра). Саме тому, замість двох місяців — стандартного терміну для відкриття клубу в Україні — відкриття в Іспанії зайняло вдвічі більше часу: чотири місяці.
– Перейдемо до бізнес складової. Яким був бюджет відкриття школи в Іспанії? Чи можете ви розбити його на основні категорії (наприклад, скільки коштували оренда, обладнання, маркетинг, персонал)?
– Бюджет склав близько 120 000 євро, з яких приблизно 90 000 — ремонт, а решта — інвентар, меблі, поліграфія, екіпірування тощо. Близько 2 000 євро пішло на адаптацію та переклад матеріалів для Іспанії та 1 000 — на маркетинг. Увесь маркетинг виконувався нашим відділом без залучення місцевих агенцій.
– Якщо говорити про фінансові очікування, то за який термін ви плануєте “відбити” вкладені кошти в іспанську школу?
– Задач повернути інвестиції з першого клубу не стоїть. Є завдання — сформувати на його базі команду back-офісу, яка розвиватиме проєкт в Іспанії та Європі. Єдине, що можу сказати — якщо порахувати оплату праці персоналу, необхідного саме для цього клубу, та витрати, то EBITDA за перший місяць, який ще не завершився, складе близько 5–7 тисяч євро. Наша фінансова модель, незалежно від країни, передбачає досягнення точки беззбитковості вже в перший місяць.
– Футбол це майже релігія в Іспанії. Які ваші стратегічні плани та прогнози для цього ринку на наступні 3-5 років?
– Наша стратегічна мета в Іспанії — стати лідером у цій відносно вузькій ніші — футболі для дошкільнят. Досягнемо цього чи ні — залежить виключно від того, як ми впораємося з управлінськими викликами.
– А чи є у вас місцеві партнери в Іспанії, які допомагали з відкриттям або будуть допомагати в управлінні школою? Якщо так, яка їхня роль у цьому проекті?
– Місцевих, у сенсі іспанських, партнерів поки немає, але велику допомогу ми отримали від учасників української спільноти підприємців Board — від пошуку приміщення до підбору персоналу. Майже на всіх етапах були задіяні українські підприємці, які працюють в Іспанії.
– З чого взагалі складається ваша стратегія з пошуку та залучення партнерів за кордоном?
– Ми ще не бралися за пошук партнерів за кордоном, оскільки нам самим треба було перевірити життєздатність цього бізнесу в Європі. Однак охочі відкрити наш бізнес за франшизою в Європі вже знаходять нас самі.
– Будь-який міжнародний бізнес потребує адаптації до місцевого середовища. Як ваша команда з України інтегрується в локальний ринок?
– Наш продукт не вимагає адаптації — у Валенсії, Астані та Харкові діти займаються за однією програмою. Трохи було адаптовано бізнес-процеси, перекладено навчальні матеріали та найнято лінійний персонал із місцевих мешканців.
– Як ви оцінюєте ринок дитячого футболу там порівняно з українським? Чи відчуваєте ви конкуренцію з місцевими футбольними школами чи клубами, і як плануєте з ними співіснувати або виділятися, щоб залучити своїх учнів?
– Іспанський ринок дитячого футболу — один із найконкурентніших у світі. Лише в офіційному дитячому чемпіонаті в чотирьох дивізіонах понад 30 ліг, у кожній з яких — по 16–18 команд однієї вікової категорії, і це лише у Валенсії! У парках скрізь можна побачити групи дітей, які під керівництвом тренерів (часто це юнаки віком 17–20 років) відпрацьовують техніку. Окрема тема — це татусі, які проводять індивідуальні тренування зі своїми дітьми, мріючи виростити нового Іньєсту.
Загалом, порівняння іспанського та українського футболу — окрема велика тема. У лобовому зіткнені шансів немає , тому ми плануємо співпрацювати і сподіваємося розвинути та зайняти нішу в Іспанії на перетині спорту, освіти та виховання наймолодших. Це той самий “блакитний океан”, концепцію якого ми успішно реалізували в Україні.
– Війна в Україні вплинула на абсолютно всі сфери, включно з бізнесом. Як ви адаптувались до цих умов, і що найважливіше — як вдається розширюватись і відкривати нові школи навіть у такі складні часи?
– “Щеплення”, яке допомогло нам вижити, ми отримали ще під час COVID-19 — тоді також були змушені призупинити діяльність. Я добре пам’ятаю зустріч, на якій було понад 100 людей онлайн і наживо, коли я оголосив про призупинення роботи.
По-друге, треба розуміти, що ми всі знаходимося в однаковій ситуації, і головне — не опускати руки, як це зробили багато наших конкурентів.
По-третє, коли твій бізнес двічі за три роки пройшов стан “клінічної смерті” — спочатку через COVID, а потім через повномасштабну війну, — і все ж вижив, то вже мало що може тебе зупинити.
– І на завершення, спираючись на ваш досвід, які поради ви могли б дати іншим українським бізнесам, як залишатись на плаву і навіть розвиватись у такі непрості часи війни?
– Я б дав пораду Віктора Франкла — людини, яка вижила в німецькому концтаборі. Його словами я керувався у своїх діях і транслював своїй команді. Його цитата: «Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім – ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися».
Тобто, треба намагатися просто гарно робити свою справу настільки, наскільки це можливо в сьогоднішніх умовах. Ну і, звичайно, сміливіше виходити на зовнішні ринки. Я впевнений, що українському бізнесу є що запропонувати Європі та світу.
Автор: Каріна Пивовар
