Яка картинка виникає у вашій уяві, коли ви чуєте слово черлідинг? Варіантів, зазвичай, два: або зовсім ніяка, або ж ваш мозок все ж намалював дівчат з групи підтримки баскетбольної команди, які танцюють в тайм-аутах матчів.
Проте черлідинг – значно багатогранніше явище, яке поєднує в собі як спорт, так і шоу. Розвивати його в обох напрямках сьогодні прагнуть тисячі людей в усьому світі, і Україна – не виняток. Однак для того, аби розвиток відбувався, цій величезній індустрії потрібна потужна підтримка бізнесу та медіа. Саме тому ми вирішили поспілкуватися з однією зі справжніх легенд українського та європейського черлідингу – засновницею команди RED FOXES, а згодом і цього виду спорту в Україні та Литві Оленою Рожковою.
Як вдалося створити команду світового рівня? Чому в інших країнах черлідерки допомагають заробляти спортивним клубам та лігам шалені кошти, а в Україні це залишається переважно діяльністю для дітей? Що, врешті-решт, потрібно зробити, аби змінити цю ситуацію? Відповіді на ці та інші питання – у нашому ексклюзивному інтервʼю.
Для пересічної людини черлідинг – це виключно шоу під час баскетбольних чи хокейних матчів, але ж це ще і самостійний вид спорту. Розкажіть про його особливості саме як спортивної дисципліни.
Черлідинг – це унікальний вид спорту, який може бути представлений як шоу в інших видах спорту, так і самостійно. Це те, що його відрізняє від усіх інших дисциплін. Сьогодні черлідинг як спорт все більше отримує назву чір-спорту, і однією з його дисциплін є черлідинг, в тому класичному розумінні, в якому ми його бачимо в американських фільмах: це піраміди, кричалки, танцювальні та акробатичні елементи.
Сьогодні міжнародний черлідинговий союз ICU, все більше використовує назву чір-спорт, який складається з двох дисциплін: черлідинг та перформанс-чір. Загалом це перформативний вид спорту, його оцінює журі, так само як в гімнастиці, фігурному катанні, синхронному плаванні. Тож у ньому дуже багато суб’єктивізму.
Правила дуже цікаві, адже якщо брати аналогію з, мабуть, найближчим видом – гімнастикою, то там є кількість елементів і чітка градація балів за виконані елементи. У черлідингу трохи інший підхід саме в системі оцінювання. Оцінка формується, в першу чергу за принципом «majority» – більшості кількості людей, які виконують той чи інший елемент. Тобто можна командою вийти й зробити більшу кількість менш складних елементів у більш варіативному поєднанні та отримати вищий бал, ніж більша кількість учасників команди роблять більш складні елементи з помилками.
Черлідинг вже досить давно рветься в програму Олімпійських ігор. Чому цей процес йде так важко та чи є якісь шанси побачити його на Олімпіаді 2032 року?
Робота ведеться на найвищому рівні, але це питання «збігу зірок», в тому числі. Цей вид спорту не входить до основної програми Олімпійських ігор, він може зайти по квоті місцевих оргкомітетів. Були дуже великі шанси та мрії на Лос-Анджелес-2028, але, на жаль, як ми знаємо, вже визначені ці види спорту, і там немає черлідингу.
Шанси є на майбутнє, але мені дуже подобається відповідь нині покійного колишнього генерального секретаря FIBA Патріка Баумана, який був першою людиною, з якою у мене був підписаний комерційний контракт на виступ RED FOXES на Олімпійських іграх 2004 в Афінах.
Він казав, що черлідингу ще треба пройти довгий шлях, тому що є гендерне питання. Є команди, в яких взагалі немає чоловіків, є команди, в яких є 2, 6 або половина – 12 чоловіків. Основне питання – це гендерне, і друге – це велика кількість атлетів, адже Олімпіада – це не тільки спорт вищих досягнень, а й економічна модель, і ми маємо це розуміти.
Оргкомітети Ігор – це потужні бізнес-структури, де люблять нові вивіски, але дуже сильно рахують кошти. У черлідингу 2 дисципліни, і команда має складатися з 22-25 людей. Потрібно, щоб у фінал пройшли мінімум 8 команд, тобто у кваліфікації має бути хоча б 10.
Але найголовніше, що ці 2 дисципліни настільки між собою відрізняються, що ті, хто змагається у чірі, тобто шикують піраміди, не виступають в перформанс-чірі, тобто не танцюють. Це як легка атлетика: той, хто біжить спринт, не метає спис.
Навіть якщо візьмуть у програму Ігор одну дисципліну, це має бути 250 атлетів тільки з одного виду спорту на мінімум 3-4 дні.
Сьогодні таких потужностей немає в Олімпійському селищі. І тому питання, хто за це заплатить і яким чином це вписати в програму. Але всі черлідерки мріють, щоб наш вид спорту був включений в Олімпійську програму, і може 2032, чи вже через ще 4 роки це вдасться. Але це шлях, який приходить спортивна організація. Це шлях і атлетів, і функціонерів у кабінетах, в першу чергу.
Яка ситуація у світі з чоловічим черлідингом?
Думаю, що потужна американська система кінематографа, звідки ми всі знаємо про черлідинг, працює над цим. Нещодавно вийшов на Netflix серіал «Чір», який мав дуже велику популярність, високі рейтинги, було багато зірок чоловіків там. В Америці це дуже розвинуто, це більше змішані команди у чір-спорті.
Якщо ми говоримо про шоу, то можемо проаналізувати паризькі Олімпійські ігри, де всі дуже очікували виступ RED FOXES, але як виявилося, українська команда не вписалася не тільки в політику, а і в гендерне питання ентертейменту Олімпійських ігор. От там були чоловічі команди. На майданчиках Олімпійських ігор виступали групи з 5, 6, 8 хлопців. В принципі це було прикольно, це така хіп-хоп, джаз-фанк культура, яка дуже потужно розвинена у Франції. Але чим більше вони виступали, тим більше ми отримували повідомлень з підтримкою на наш командний емейл та в соцмережах дівчат. Саме тому ми і зробили проєкт RED FOXES IN PARIS у Франціі, який пізніше увійшов у шорт-лист найкращих проектів SBC Awards 2024.
А в якому стані сьогодні український черлідинг?
У нас головна проблема – в Україні вже чотири федерації. З одного боку, це дуже добре, що є альтернатива національній федерації, оскільки методи управління, прийняття та виходу з організації, проведення Зборів, відбору до Збірної та формування цінностей викликають шок та багато запитань. З іншого, оскільки атлети розподілені під «різними знаменами», немає класного одного конкурентоздатного потужного турніру, не завжди Збірна сформована зі справді найкращих, і у багатьох видах програми Збірна України просто відсутня на світових стартах. В той час коли, наприклад, Збірна Польщі складається зі 190 атлетів на чемпіонаті світу в Орландо, Україна останні 10 років представлена лише дуетом.
Що, на вашу думку, сьогодні варто зробити для розвитку черлідингу?
Ми прагнемо, щоб сьогодні черлідинг і як спорт, і як шоу, був комерційно привабливим. Але бачимо, що сьогодні все ж таки це вид спорту за фестивальним принципом: чим більше учасників, тим краще. Наприклад, є українська компанія, яка хотіла б стати титульним партнером змагань, але в неї має бути категорія 21+.
А у нас в країні просто немає достатньої кількості професійних атлетів 21+, вони до цього віку не доживають в плані спортивної кар’єри. Тобто це дитячий вид спорту, в якому найпопулярніші категорії 9-12, 12-16 років. В Україні дорослі команди, які реально змагаються і виступають, можна порахувати на пальцях рук. Так само як і шоу-команди, які через війну продовжують існування.
Я давно мрію про створення професійної ліги з груп підтримки, які могли б змагатися між собою. Така потужна ліга з командами, які вже є розкрученими брендами у світі, могла б мати комерційний успіх, і більше дівчат по завершенні юнацької карʼєри в черлідингу могли б виступати як професіонали.
Крім того, хотілося б зазначити, що за кордоном черлідерки, їхня уніформа та виступи є однією з можливостей для реклами, і йде висока конкуренція за присутність реклами брендів на формах черлідерок. Сьогодні провідні спортивні американські ліги використовують шоу-черлідерок як маркетинговий елемент просування в перегонах за середній чек відвідування глядачами змагань. Черлідерки рекламують під час матчу і автомобілі, і хот-доги, і наступні події.
Команда черлідерок – це обличчя клубу, а значить і регіону. Простий глядач не може підійти до гравця, а вони завжди біля гравців, тобто поєднують спортсменів з вболівальниками. Яким чином? Завдяки фотосесіям чи автограф-сесіям до та після матчу, наприклад. Соціальні заходи, презентації, відеоконтент – все це допомагає створити атмосферу та імідж організації. Черлідинг – це давно вже не тільки хореографічне мистецтво в паузах матчів. Дуже хотілося б, аби українські компанії та клуби теж брали це на озброєння.
У 2009 RED FOXES запрошували виступити на фінал Індійської Премʼєр-ліги з крикету. Тоді місяць роботи колективу коштував 40 тисяч євро, і це здавалося просто шаленими грошима. Але коли ми брали участь у тендері, то побачили, що за американською калькуляцією вони нарахували 110 тисяч євро, де були враховані дні простою, переміщення, робота асистентів, перукарів, візажистів та масажистів. На жаль, фінал не відбувся через теракт, тож не знаю, хто б переміг тоді. Але, як бачимо, черлідинг – це просто шалена індустрія, якій є куди розвиватися і в нашій країні.
Якщо ми візьмемо 20 топ команд, які сьогодні змагаються на чемпіонаті Європи, 10 з них виступають як шоу-черлідерки. Австрійські, фінські команди, словенські. Вони на те, щоб поїхати на дорослий чемпіонат Європи, заробляють гонорари на шоу-виступах та працюють як тренери в студії. Сьогодні дитячі студії є майданчиком для того, щоб ця діяльність окупалася. Адже, аби зібрати дорослі команди на чемпіонат Європи, треба оплатити участь, проїзд, проживання. Це мінімум півтори-дві тисячі євро на одну людину, чемпіонат світу – чотири.
Черлідинг – досить недешевий вид спорту, адже за всі змагання дітей мають платити батьки. Чи не є це проблемою для його розвитку?
Насправді так і є, і чим більш забезпечена родина, тим складніше в ній мотивувати дітей. А дітей, які мають талант, і завдяки цьому таланту можуть змінювати світ, треба підтримувати, це факт.
Аби ця ситуація змінилася, мають прийти або державна підтримка, або спонсорські компанії, а для цього черлідинг повинен стати цікавим широкому загалу, а не тільки батькам спортсменів.
А коли це може статися? Тоді, коли буде інтрига змагань та медіа покриття. А медіа покриття коли буде? Коли буде, що показувати. А коли буде що показувати? Коли будуть дорослі команди змагатися і буде у цьому всьому фактор «вау».
У нас є дуже цікавий кейс. До пандемії ми провели телетрансляцію на XSPORT міжнародного турніру RED FOXES СUP. Він був знятий на 5 камер, і в нас вийшла дуже гарна картинка, яку навіть далі брали на повтори, тому що в неї був непоганий рейтинг. Наскільки я пам’ятаю, перевищили рейтинги змагань з гімнастики.
Як розпочинався ваш шлях у черлідингу та з’явилися RED FOXES?
Я приїхала студенткою в Київ, і познайомилася з цим спортом в Національній академії управління. Тоді як раз Олександр Волков створював баскетбольний клуб «Київ» та Шарунас Марчюльоніс з Дмитром Буряком Північно європейську баскетбольну лігу NEBL на початку 2000-х.
Стратегія нової Ліги полягала в тому, аби взяти за зразок NBА, де було шоу, талісмани, танцівниці, телевізійні тайм-аути. Тобто вони робили таку класну начинку, але в європейському стилі. Я якраз тоді була капітаном черлідерок баскетбольного клубу «Київ», складала композиції та казала, що ми можемо краще.
Тоді була шалена підтримка: і маркетингова, і фінансова, і нам вдалося створити концепцію RED FOXES. Вона полягала у тому, що для кожної команди ми готуємо «танці, що говорять». Тобто ми не просто виходили й танцювали, ми розказували якусь історію, залежно від гри.
Наприклад, на матчі Україна – Іспанія у нас був танок, в якому половина команди виходила в одязі тореадорів, а інша половина в українських костюмах. У цей момент весь зал реагує: дівчата починають іспанський танок танцювати – і весь зал кричить «Буууу». А потім йде український, тореадори падають, а українці перемагають. Глядачі у захваті, вболівають за свої команди палкіше. У нас завжди якась є сценографія. Своїми виступами ми даруємо глядачеві відчуття щастя. Де зараз його спіймати? Де сьогодні, в нашому повсякденному житті, можна отримати енергетику позитиву? Тож нашим завданням було і є доторкнутися до серця кожного глядача своїмі «танцями, що говорять».
Потім ми потрапили в поле зору Євроліги ULEB та FIBA, і тоді вже стали лідерами та командою-зразком. Навіть зараз, коли відкриваєш інтернет, то бачиш, що половина європейських країн танцюють за нашим шаблоном: нашу хореографію, в нашому відчутті та нашій, плюс-мінус, формі костюмів. Тобто ми з команди київського клубу, в країні, де не дуже розвинений баскетбол, змогли стати командою-еталоном для всієї Європи. Ми «переросли» статус групи підтримки одного клубу, і стали вперше незалежним колективом, працювали з різними командами, федераціями у різних країнах. Вже у 2004 були створені перші Федерації Києва і Всеукраїнська груп підтримки спортивних команд «чірлідерс». Пізніше RED FOXES відкрили футбол, волейбол, гандбол, бокс, загалом більше 20 видів спорту, де краса і запальні танці українських дівчат створюють справжнє свято на змаганнях.
Памʼятаєте перший виступ RED FOXES на великому міжнародному турнірі?
Перший – це фінал Північноєвропейської баскетбольної ліги у Вільнюсі. Там було три танцювальні колективи: з Пермі, з Вільнюса і ми. Команди не брали тайм-аути, і в нас була висока конкуренція за них. Ми дуже відрізнялися від тих інших дівчат, адже у нас була інша філософія: вони танцювали Gipsy Kings, а ми Bon Jovi.
Коли ми танцювали український народний танок, весь литовський палац спорту, включаючи президента Адамкуса, аплодували нам на кожен рахунок. Це був просто шалений успіх, адже у жодної команди не було такої реакції на їхні виступи. Фішка була в тому, що всі танцюють під хіти, під попсу, а ми завжди обираємо трохи екстравагантну музику. Приємно, коли твої мотиви отримують такий відгук глядачів.
Коли ми виступали у Швеції на Євробаскеті-2003, у нас був перед цим конфлікт в команді. Половина дівчат відмовилася від поїздки та на наступний день створили свій власний колектив, це був такий собі заколот проти мене, як керівника. І я за два тижні до Євробаскету шукала нових. Нам треба було вивчити програму, і ми її вчили в аеропорту, на пересадках, всюди просто. Нам треба було пройти той шлях. Мені здавалося, що нові дівчата не такі гарні, не такі талановиті, просто не такі, ще «зелені».
Але коли у Швеції ми виходили зі своїми перформансами, була нереальна реакція глядачів, це було вау. У нас навіть з’явилася своя група підтримки. Якісь хлопці взяли білий банер, на якому написали «тайм-аут» і поруч український прапор. І вони вимагали тайм-аут, іграшки нам якісь мʼякі дарували. Це вже були символи першої популярності, першого успіху. Тоді у Швеції я зрозуміла, що сила не в дівчатах: вона саме в «танцях, що говорять», які я створювала.
Потім була Олімпіада в Афінах, і це перший випадок в історії Олімпійського руху, коли у програмі Ігор виступали черлідерки. Я вважаю це своєю особистою перемогою, тому що я їздила на доповідь в Афіни, і своєю ламаною англійською захищала проєкт перед віце-президентом НБА, віце-президентом Оргкомітету ігор, віце-президентом ФІБА.
Це була неймовірна відповідальність, але історія була дуже проста: для кожної країни ми маємо створити свій танець. Тоді ця концепція отримала назву «Танці П’яти континентів». І федерації всіх країн, які змагалися в баскетбольному турнірі, надсилали касети, диски. Ми отримували поштою матеріали, нам треба було також записати свою програму на відеоплівку, і цю плівку відправити в Офіс НБА Ентертеймент.
Було прикольно, коли на Олімпіаді в Афінах нам не дозволяли танцювати на підборах. Ми затверджували цей бальний каблук половину Ігор, доводили, що він не подряпає паркет. Але вже після Олімпіади дві команди NBA взяли цей наш лук за основу.
Це був шалений проєкт на півроку, ми всі схудли кілограмів на п’ять за ці п’ять місяців, але з великою радістю виступали в Афінах, це був нереальний турнір. Але хочу сказати, що кожний наступний також нереальний, адже стільки років триматися в топі дуже складно. І дуже бісить, коли люди говорять: «от раніше у вас була краща команда, а зараз не дуже». На кожну зміну поколінь так говорять. Але ж вибачте, і Пеле більше не народжуються, і Сабоніса і другого Шевченка також більше не буде. У кожному поколінні є свої зірки та свої переваги.
Де можна побачити виступи RED FOXES зараз?
Це було однією з наших найбільших проблем, що виступи можна побачити, як правило, за кордоном. Саме тому ми запустили RED FOXES TV у 2010. Це репортажі з бекстейдж-зйомок турнірів, на яких ми виступаємо.
Але ми чекаємо, щоб війна закінчилася, і ми радували, в першу чергу, вітчизняних глядачів. Якщо говорити про індустрію спорту, класно, що існує Sport&Business Club, де поєднуються спорт, бізнес і медіа. У нас у всіх попереду великий шлях, нам є, що робити. Адже не буде спонсорського інтересу без цікавого медіапродукту. А медіапродукт буде тоді, коли буде, що показувати та де показувати.
Сьогодні в Україні основна проблема – відсутність сучасних майданчиків, мультифункціональних арен. Я мрію, щоб сучасна Kyiv Arena була побудована в столиці. Нам треба розуміти, що спорт – це духовна їжа для суспільства в тому числі, як це сьогодні відбувається в інших країнах: Франції, Швейцарії, Литві, будь-де. Сьогодні є муніципалітети, є команди в різних видах спорту, не тільки в баскетболі та футболі. Ці команди є обличчям свого регіону. Регіональні компанії, які виробляють м’ясо, молоко, одяг, є спонсорами своїх місцевих команд. Хотілося б, щоб в такому руслі у нас теж розвивалася регіональна спортивна індустрія.
У 2016 світ побачила студія RED FOXES. Як до цього прийшли та чого досягли за 9 років її існування?
Студія – це наше серце, тому що там займаються діти наших друзів, друзі друзів, багато талановитих дітей. Для мене це ковток свіжого повітря та великий антистрес у ці часи. Найкраще, що я зробила у своєму житті, це студію для дітей. Бо коли ти приходиш туди й тебе обіймають 10 дітей одночасно – це емоції, які ніде не купиш, ні за які гроші.
Ідея була дуже проста – виховувати кадри для основного складу. Ми вели дитячі команди ще дуже давно, з 2006 року. Сусіди навпроти з вікна бачили наші тренування та просили забрати дитину до себе. У нас була дитяча юніорська команда, але не було саме комерційної школи. І коли вже було приміщення з 3 залів, ми змогли реалізувати цю ідею. Коли ми відкрили студію на Позняках у 2016 році, у нас 200 дітей займалися, до початку війни майже 300. Це кайф, бачити як вони біжать на тренування і старанно готуються до змагань.
Сьогодні нам є чим пишатися, працює 4 філії у Києві, і під час війни черлідинг став для кожної родини «промінням сонця». За 9 років ми виховали понад 130 чемпіонів України та 42 призери чемпіонату Європи з черлідингу! Цьогоріч наші вихованці під керівніцтвом Щербиної Любові та Куліченко Альони виграли чемпіонат Європи у Німеччині. Ми взяли участь у багатьох благодійних заходах, зібрали кошти на авто для потреб ЗСУ. Разом з основним складом до війни були учасниками рекорду на НСК Олімпійський та виступали на Матчі Зірок ФБУ. 6 000 глядачів стали рекордною аудиторією для 145 юних фоксів – це неперевершені відчуття для кожної дитини.
У вашу студію беруть усіх дітей, які мають бажання, або ж є якийсь відбір і прагнення виховувати лише чемпіонок високого рівня?
Як правило, вони приходять як на фізкультуру, але потім запалюються цією діяльністю. Дітям подобаються блискітки, стрази, помпони. Вона ще нічого не вміє, місяць займається, але в неї такий великий бантик на змаганнях, в спідничці бігає, бабуся й дідусь щасливі, вся родина має додатковий сенс розвитку. Тож потроху з «групи здоров’я» команди у нас в студії перетворюються в школу чемпіонів.
Але мені все ж таки хотілося, щоб наша школа була школою лідерів. Адже кожна дівчина, яка займається черлідингом саме в студії RED FOXES, значно вирізняється серед своїх однолітків: вони сміливіші, впевненіші. Тобто черлідинг розвиває всі якості, які їм потім допомагають долати виклики у житті.
Наведіть кілька аргументів, чому варто віддати свою дитину на черлідинг?
Черлідинг дуже розвиває соціалізацію. Сьогоднішні діти – індивідуалісти, у них немає відповідальності за ближнього. Я як мама трьох дітей можу сказати, що у сучасних дітей ця навичка відсутня. А черлідинг сприяє соціалізації дітей, розвиває взаємопідтримку в команді. Вони знаходять собі друзів, адже це командний вид спорту, командна взаємодія, мислення.
Ну і вже додаткові бонуси – це профілактика плоскостопості, здорова спина, розтяжка, гарна фігура, посмішка, вміння зачісуватися, макіяж робити, розвивати свій смак з погляду костюма, поєднання кольорів. Це класний розвиток для дитини, один з найпотужніших і найдоступніших видів спорту. Їм можна розпочинати займатися в будь-якому віці, не обов’язково дитиною. У нас в студії RED FOXES займаються жінки й в 35, і в 45, і в 55 років.
Які плани у RED FOXES на найближче майбутнє?
Ми плануємо розвивати наш проєкт RED FOXES TV, який так спонтанно перезапустився в цьому році. Сьогодні наше завдання – прикрашати найбільш престижні заходи у світі. Прагнемо відкривати з RED FOXES нові види спорту.
Найближчим часом готуємо всеукраїнський кастинг, будемо онлайн-платформу розвивати, щоб дівчата розкидані по світу через війну, мали змогу приєднатися до нашої команди. Зараз йде оновлення команди, і в найближчі 2 місяці буде формуватися новий склад. Тож для декого є шанс змінити своє життя.
Також у нас вже все готово для запуску франшизи. Було б цікаво протестувати конкурентоздатність бренду RED FOXES як в українських містах, так і у спортивних столицях світу, таких як Лондон, Дубай, Абу-Дабі, Нью-Йорк, Лас-Вегас, Берлін. Там купа спортивних івентів, тож хотілося б зрозуміти, наскільки наша концепція «танців, що говорять», може бути конкурентоздатною.
