Денис Бойко є одним з прикладів українського футболіста, який після яскравої карʼєри, а точніше під час паузи в ній, точно не загубилися за межами поля. Зараз колишній голкіпер київського Динамо та Дніпра працює експертом на телебаченні, бере участь у конференціях та дискусіях, ходить на телепередачі та залишається соціально й медійно активним.
Саме тому SportBusiness Media було цікаво поспілкуватися з одним з найкращих воротарів у новітній історії українського футболу.
Поговорили про плани на майбутнє, підбили підсумки першого кола УПЛ, згадали головні моменти карʼєри Дениса та багато іншого.
На початку листопада ви сказали, що ще не завершили свою карʼєру та шукаєте клуб. Чи є зараз якась конкретика в цьому питанні?
Нового нічого немає, карʼєру не завершив. Напевно, ближче до зимового трансферного вікна буде щось зрозуміло. Мій агент цим займається, і якщо буде якась конкретика, то я думаю, що вже ближче до Нового року.
А що взагалі мотивує продовжувати ці пошуки? Здавалося б, уже 36 років, пограли в хороші часи, на хорошому рівні, багато чого побачили, досягли, але все одно футбол не відпускає. Чому?
Футбол не відпускає, тому що коли ти понад 20 років граєш на професійному рівні, це вже частина твого життя, і без футболу важко. Але я вважаю, що на все свій час, і треба вчасно піти. Якщо не буде якихось цікавих для мене варіантів розвитку, я готовий закінчити кар’єру.
Але на сьогодні я просто не хочу потім шкодувати, що з’явився якийсь варіант, а я перебуваю в хорошій формі й не продовжую грати. Тож я чекаю, але якщо варіантів якихось не буде, сидіти рік-два без команди, щоб просто чекати, також неправильно. Я розвиваюся і поза футболом, у мене зараз такий вік, що можна закінчити в будь-який момент. Але закінчити можна завжди, а ось продовжувати грати вже ні, тому треба зважено приймати рішення.
З цього сезону ви стали експертом на УПЛ ТБ. Розкажіть, як взагалі так сталося, чому погодилися та які враження від такої роботи?
Мені цікава медійна сторона спорту, медійність, телебачення, і в цілому цей напрямок. У мене, в принципі, виходить, і це не я так вирішив, а багато хто з людей, тих самих експертів, залучених до медійної діяльності, кажуть, що в мене виходить, все правильно йде.
Раніше, коли я дивився якісь передачі, хтось за одну команду топить, хтось за іншу команду, десь канали зроблені спеціально під один колектив чи під інший. Я незалежний, у мене є великий футбольний досвід, і мені цікаво давати людям незалежну і розгорнуту думку, не будучи залежним від когось. Вважаю, що люди, які дивляться футбол, передачі про спорт, повинні чути незалежну думку, абсолютно незаангажовану, а чисту та відкриту, і насамперед від спортсменів. Я б дуже хотів, аби більше людей зі спорту, які дійсно провели хорошу кар’єру, не соромилися йти на телебачення і доносити свою професійну думку до людей.
Багато хто сумнівається, соромиться прийти на телебачення і відверто, не відстоюючи чиїсь інтереси, казати те, що ти бачиш. Мені це подобається, в мене це виходить, і в принципі медійність це моє, тож на сьогодні я буду продовжувати в цьому руслі.
Якщо буде якась конкретна пропозиція від клубу, звичайно, я оберу професійну кар’єру. Якщо ні – потрібно всесторонньо розвиватися, і не тільки футболом єдиним. Якщо є час, треба і навчатися, читати якусь повчальну літературу, щоб не стояти на одному місці.
У вас є ліцензія тренера воротарів. Чи розглядаєте можливість колись спробувати себе в тренерській діяльності?
У мене є і воротарська ліцензія, і тренерська, я закінчував і загальні тренерські курси, і воротарські. Ніколи не кажи «ніколи», бо зараз я скажу, що не розглядаю. Мені ближчий інший напрямок в спорті: це керівництво, агентська діяльність, скаутинг, менеджмент, маркетинг.
Але, знову ж таки, ніколи не кажи «ніколи». Якщо буде цікава пропозиція від якогось клубу, що стосується роботи тренером воротарів, будемо сідати, розмовляти, розглядати. Зараз я скажу ні, мені не цікаво, але ніхто не знає, як повернеться життя через рік, через два, п’ять, десять. Тому не потрібно наголошувати на тому, що «ні» та відрізати цей варіант. Я кажу, що мені цікаво більше, я над цим працюю, а як буде в житті – ніхто не знає. Відмовлятися на 100% від цього я не буду.
Як вам, в цілому, перша половина цього сезону УПЛ?
Цікаво. Олександрія розкрилася по-іншому, зараз перебуває в групі лідерів. Невдало Шахтар розпочав, Динамо Київ на своєму рівні. Полісся, то туди, то сюди лихоманить. Перша частина непогана, а другу частину змазали, велика кількість матчів без перемог, також важко. Цікавий чемпіонат, конкурентний, всі команди дають бій, грають. Немає таких на 100% прохідних матчів, грають і з Динамо, і з Шахтарем непогані ігри.
Які шанси Олександрії залишитися так високо, де вона перебуває зараз, і потрапити в топ-2?
Будемо відверті, в топ-2 буде важко. Не можна списувати Олександрію та казати ні, вона не буде. Ще є достатня кількість матчів, команда вже зарекомендувала себе, показала себе у першій частині і перемогою над Шахтарем, і нічиєю з київським Динамо, і непоганими іграми з лідерами протягом усієї дистанції першого кола.
Тому списувати Олександрію і казати, що вона не буде в зоні єврокубків, або буде, але на якому місці, не хочеться. Мені здається, що в топ-2 буде важко Олександрії втриматися, а в зоні єврокубків, дуже ймовірно, команда в цьому сезоні буде.
А що сталося з Поліссям у другій частині кола?
Потрібно знаходитися всередині команди, щоб давати на 100% розгорнуту відповідь, чому так трапилося. Є президент клубу, який приймає рішення, кого брати на тренерський місток, кого брати на керівні ролі всередині клубу. Я думаю, що це питання більше не до мене, а до нього.
Є селекція, є тренерський штаб, тож це питання вже їм потрібно більше ставити. За такого фінансування, такого розвитку структури клубу, фінансових вкладень, клуб не демонструє тих результатів, які від нього очікують. Це вже більше до людей, які керують всередині клубу.
Я знаю, що президент від себе робить все можливе в плані фінансової сторони, побуту, в плані всіх моментів, які повинні спростити життя футболістам, тренерам, тож вони мають просто робити свою роботу. Тож до президента питань не може бути, а людям, які знаходяться на керівних і тренерських позиціях, потрібно ставити питання. Звичайно, що і футболістам також, адже футболісти здобувають результати на полі. Тому до них також є питання, якщо клуб не може виграти протягом довгого часу.
Тут багато факторів, і я думаю, що всередині клубу розберуться, приймуть правильні рішення. З таким розвитком і з таким президентом цей клуб повинен, як мінімум, залізобетонно боротися за найвищі місця в нашому чемпіонаті на сьогодні. Адже те, що в наш воєнний стан робить Буткевич для клубу, це дуже дорогого варте. І він на правильному шляху, але все одно є нюанси, які, я думаю, він виправить, і клуб знову стане на переможну ходу.
Останнім часом в УПЛ зʼявилося досить багато цікавих, молодих воротарів: Кемкін, Фесюн, Сапутін. Можливо, могли б когось ще виділити?
Мені подобається Кемкін і взагалі робота тренера воротарів Карпат Богдана Шуста. ЇЇ видно по розвитку того ж Кемкіна, і в запасі є молодий хлопчина Кінарейкін, також дуже перспективний. Цікаво дивитися. Є, напевно, свої нюанси з менталітетом, але з того, що я бачу по грі – є шлях для розвитку, є куди зростати, і з таким тренерським штабом, з такими людьми Кемкін досягне хорошого рівня.
Фесюн провів хороший сезон за Колос, зарекомендував себе, перейшов у більш статусний клуб і зараз йому важко. Він також хорошого рівня голкіпер, його не дарма взяли в Шахтар, але у Різника важко виграти зараз конкуренцію, тому що він беззаперечно номер один у Шахтарі.
Турбаєвський, Сапутін – хороші молоді воротарі. Не без помилок, але вони ще повинні зробити свою кількість помилок і вчитися на них через розвиток, через гру. Я думаю, що всі ці молоді хлопці досягнуть хорошого рівня.
Де, на ваш погляд, голкіперу простіше проявити себе: у середній команді, яку треба постійно тягнути, або в топі, де роботи менше, а ціна помилки більше?
Я завжди казав, що молодим голкіперам треба постійна ігрова практика. Якщо сидіти в запасі в якомусь топклубі та грати 3-5 матчів за сезон – це важко в плані розвитку для молодого голкіпера. Звичайно, краще грати в середнячку ліги та мати ігрову практику, багато роботи, робити багато сейвів, помилки, але вчитися на цих помилках.
Це, напевно, краще для розвитку. Ми це бачимо по тому ж Фесюну, який в Колосі був одним з найкращих голкіперів за кількістю матчів на нуль в чемпіонаті. А потім пішов до Шахтаря, де зараз велика конкуренція. Той же Діма Різник проходив такий шлях через полтавську Ворсклу.
Не всі можуть розпочати одразу в топклубі, а хто розпочинає – це дуже велике психологічне навантаження, тому що ціна помилки дуже велика. І там і там розвиток можливий, але для молодого голкіпера, я вважаю, краще сезон-два провести в середнячку для психологічного врівноваження та ігрової практики.
Найяскравіший момент вашої карʼєри – фінал ЛЄ з Дніпром. Як команда сприйняла ту поразку? Бо з одного боку фінал з Дніпром – вже шалений успіх, а з іншого – апетит приходить під час їжі.
Я ні про що не жалкую, але кожному професіоналу хотілося б, звичайно, виграти цей матч. Те, що ми дійшли до фіналу – це досягнення, для людей, напевно, вже топове. Ми це теж розуміємо, але ми професіонали, і на кожну гру налаштовуємося на максимальний результат.
У спорті є тільки перше місце, тільки переможець. Всі інші медальки – вони є, але вони неважливі. Звісно, хотілося б виграти, але вже час не повернеш. На жаль, ми не перемогли, але я пишаюся тією командою та тим результатом, який ми здобули.
У вашій карʼєрі був певний період виступів за кордоном (Бешикташ, Малага). Чому не вийшло розкритися там на повну?
На той час мало хто працював ментально, психологічно. Напевно, я саме психологічно не впорався, тому що коли я перейшов у Туреччину, я перейшов в статусі найкращого голкіпера в Україні, грав у фіналі Ліги Європи, потрапляв до всіляких символічних збірних і всього іншого, збірна вийшла на чемпіонат Європи. Я був у дуже хорошій формі, але, по-перше, перехід стався взимку, і в таке коротке міжсезоння не було часу пройти збори.
До того ж я приїхав дійсно в статусі, напевно, топового гравця. Спочатку не грав, мене це вибило з колії, я не зміг впоратися зі своїми емоціями, мабуть. Почав десь нервувати, багато розмовляти в плані того, навіщо сюди переходити, якщо я не граю. І коли мені випав шанс, я їм не скористався.
Давалися ще шанси, але цього не так хотів тренер, як керівництво Бешикташа, вмовляло мене. Тренер, мабуть, бачив основним іншого воротаря. Так трапилося, що я не дав тренеру причини, аби він змінив свою думку. Тому, знову ж таки, я не жалкую ні про що у своїй кар’єрі, але хотілося б, напевно, щоб закордонна була кращою.
Тим не менше, ви чемпіон Туреччини з Бешикташем. Наскільки важливі та приємні такі нагороди, в завоюванні яких не відігравав важливої ролі?
Я все одно зіграв якийсь відсоток матчів, тому думаю, що все ж щось зробив, аби заслужити цю нагороду. Приємно, звісно, коли ти стаєш чемпіоном країни, незалежно якої, виграєш внутрішній чемпіонат. Але я не надавав цьому такого великого значення. Я маю статус чемпіона Туреччини? Ну окей, добре.
Але чемпіонство з Динамо в сезоні 2020/21 сприймалося радісніше?
Так, тому що це було моє перше чемпіонство з Динамо. Я з 19 років в першій команді, і було дуже багато можливостей стати чемпіоном, але десь розтринькували дуже великий гандикап від Шахтаря, не памʼятаю, який це був рік.
Нам це важко давалося, і багато хлопців довго йшли до свого першого чемпіонства з Динамо. Звісно, це значно приємніше, тому що це твоя рідна країна, твій внутрішній чемпіонат, тож хотілося виграти. Тим паче до цього я вже виграв з командою і Суперкубок, і Кубок країни не один раз, тож дійсно хотілося перемогти ще й в чемпіонаті.
Ще один памʼятний момент – відбитий пенальті Мораєса в домашньому матчі з Шахтарем. Як взагалі ставитеся до переходів в склад принципового суперника своєї команди. Для вас це зрада?
Перехід до принципового суперника – це такий момент, який у кожного в карʼєрі може відбутися. У цьому нічого такого б не було, якби він не обманював людей і керівництво «Динамо». Напевно, краще в нього питати про такі моменти, але ми знаємо з середини команди, що він дуже, скажімо так, некультурно і дуже некрасиво повівся в плані обіцянок з «Динамо».
Тому у вболівальників і в хлопців була така реакція на нього. Так не робиться, тим паче в таких клубах. Але це на мою думку, знову ж таки. Може для нього це норма, в Бразилії це норма, але для мене це не є нормою. Якщо ти чесна, поважна людина, ти повинен дотримуватися свого статусу, а не робити все для того, щоб тільки заробити собі якийсь новий контракт. Тож для мене це така окрема тема, і я не дуже поважаю таких людей.
Як сприймаєте свою карʼєру у збірній? Дякую, що була, чи коли граєш мало – це не приносить задоволення?
Гра за збірну – це найвище досягнення для будь-якого професійного футболіста та спортсмена. Тому я дуже вдячний всім, хто допоміг мені грати, всім тренерам: клубів, які підготували мене, та збірної, які давали мені можливість грати.
Але невеличкий осад, напевно, все ж залишився, тому що в ті роки, коли я викликався в збірну, я думаю, що міг зіграти й більше матчів. У нас була конкуренція з Андрієм Пятовим, було багато хороших воротарів. Однак в тій формі, в якій я перебував, думаю, що міг би грати трохи більше.
До Пятова жодних претензій немає, це рішення тренерів. Але зараз ми бачимо, що є ротація, хлопці міняються, є можливість надавати шанси грати іншим, багато товариських матчів, Ліга націй, відбори. У тих товариських матчах, у яких грав Андрій, тренери могли б надавати шанси футболістам, які менше грають. Але мені немає на що жалітися, я був майже 10 років у збірній. Тому для мене завжди було за честь представляти кольори своєї країни.
Ви досить соціально і медійно активна людина, регулярно ведете соцмережі. Чому, на вашу думку, це важливо для сучасного спортсмена?
Зараз такий час, світ розвивається. Колись все було по-іншому: ми читали журнали, газети, грали в інші ігри. Зараз все знаходиться в гаджетах, дуже багато соцмереж, спілкування майже у всіх відбувається в інтернеті. Тому треба розвиватися, йти в ногу з часом, не зупинятися в минулому, а продовжувати робити те, що зараз актуально.
Кожен по-різному ставиться до соцмереж, але якщо вони є, то не просто ж так їх придумали. Комусь це більше заходить, хтось стає блогерами, комусь менше, але воно є. Я б не сказав, що я суперактивний, я не блогер. Але соцмережі є, і я беру в них участь.
До речі про соцмережі: чому Кінконг?
Це давно придумали ще вболівальники Бешикташа. Коли мені робили офіційну сторінку, медійники з клубу запропонували такий нікнейм, і воно так і залишилося.
