Право називатися легендою українського футболу за час його існування заслужили не так багато гравців, але Андрій Пятов, безумовно, є одним з таких.
16 років у донецькому Шахтарі, 11 чемпіонств, виграний Кубок УЄФА та блискуча карʼєра у збірній України просто не дозволяють говорити про цю людину інакше.
Після завершення ігрової карʼєри Пятов вже понад рік працює тренером воротарів гірників, намагаючись ділитися своїм величезним досвідом з новим поколінням українських голкіперів.
В день нашої розмови Андрій мав зустріч з українськими військовими, які повернулися з полону під час останнього обміну, тож ми просто не могли не поцікавитися, як вона пройшла. Ну а потім поговорили про роботу у Шахтарі, складнощі воротарської долі, найяскравіші моменти карʼєри та навіть Джекі Чана.
Тож влаштовуйтеся зручніше та насолоджуйтеся великим ексклюзивним інтерв’ю Андрія Пятова спеціально для SportBusiness.Media.
– Розкажіть, як сьогодні зʼїздили до військових?
– Сьогодні був у хлопців, які повернулися під час останнього обміну. 115 осіб, майже всі з Азовсталі. Молоді хлопці, які були в полоні 2 роки та 5 місяців.
– З вами був ще хтось з Шахтаря?
– Зараз хлопці поїхали в збірну. До цього був Андрій Бєдняков, сьогодні я з товаришем. У кого є час, той приїжджає.
– У Шахтаря вийшов дуже важкий старт сезону – дві поразки в чотирьох матчах. Яка зараз атмосфера в команді?
– Це футбол, і він складається не тільки з хороших моментів. Бувають такі, де не дуже йде, але ж в цьому і показується клас команди, коли вона може зібратися та виходити з таких ситуацій. Ми розраховували на краще, але вийшло так. Ми повинні розуміти, що треба рухатися далі, зробили висновки, і я думаю, що все буде добре.
– Ви вже понад рік тренер, а не гравець. Чи достатньо цього часу, щоб почати мислити як тренер, сприймати людей, з якими ти перетинався в якості партнера, як підопічних?
– Казати, що повністю переключився, не можна. Є хлопці в команді, з котрими я ще грав. Я з ними спілкуюся багато, ми живемо поруч, дружимо з сім’ями. Але я бачу, як хлопці до мене з повагою ставляться, і розумію, що я вже трошки в іншому статусі, вже як тренер, тому маю певні свої погляди, і маю донести до них, що в мене як у тренера теж є якісь зауваження, які вони повинні виконувати.
– Наскільки важко після стільки років у футболі його залишати? Не було враження, що могли б ще трохи пограти?
– Я й не приховував цього, що ще міг би рік-два пограти, але в мене був вибір, бо запропонували одразу перейти на тренерську діяльність, вибудовувати щось нове, інший шлях, іншу кар’єру. Тому я порадився з дружиною та прийняв рішення.
– Разом з вами тренером воротарів працює Раймонд ван дер Гоув. Розкажіть про розподіл обовʼязків із ним: є хтось більш головний, чи працюєте на рівних?
– Ні, все на рівних, тому взаємоповага для нас – найголовніше. У нас є передтренувальні збори, де головний тренер розповідає про ту роботу, яку ми будемо сьогодні виконувати, що він від нас хоче, від воротарів, скільки у нас часу на це. І ми потім розуміємо, що в нас там є, наприклад, 20-25 хвилин або 30, або 10, по-різному. І ми вже вибудовуємо свою модель тренування. Він пропонує своє, я – своє, і ми знаходимо якийсь баланс та починаємо тренування.
– Наскільки головний тренер прислухається до тренера воротарів при виборі основного голкіпера на матч?
– Все вирішує головний тренер. Він бачить тренування, він розраховує, готує команду до гри. Головний тренер відповідальний, ми всі допомагаємо один одному. Наприклад, він каже: «Різник і готовий, мені потрібно, щоб він так грав», і ми розуміємо, що він на нього розраховує. Ми готуємо всіх воротарів, але розуміємо, що перед самою грою більше уваги приділяємо Різнику та другому воротарю, який буде на заміні.
– Цього літа в Шахтар прийшов Кирило Фесюн. Що можете сказати про нього зблизька в роботі? Які сильні сторони відзначите?
– Талант, що я можу сказати. Талановитий воротар, котрий вже розпочав чудову кар’єру. Я намагаюся дати йому ще більше розуміння, адже грати в Колосі – це одне, а грати в Шахтарі – інше. Ми повинні зробити так, щоб ці воротарі могли грати на високому рівні за Шахтар та демонстрували прогрес, могли бути поміченими, як, наприклад, Трубін, та перейти в одну з топ-5 ліг.
– Зараз виникла ситуація, що в Шахтарі два дуже класних воротарі, й один з них, як зараз Фесюн, змушений стати другим. Чи не буде проблемою, що такий класний гравець мусить якийсь час посидіти?
– У нас ще є Твардовський, теж дуже хороший воротар, є Пузанков, є Баглай, є Кравець – молоді, талановиті воротарі. За кожним я слідкую, хтось тренується з нами, хтось з Ю-19, але ми намагаємося, щоб усі з нами працювали. Я розраховую на всіх, у мене немає першого, другого, третього чи четвертого. Вони всі одна команда. Ми розуміємо, що головний тренер зараз бачить в складі Різника, розуміємо що Фесюна купили за гроші, тож цей воротар теж повинен показувати свій рівень.
Але ми також повинні не забувати про нашу академію. Твардовський вже з нами рік працює, дуже талановитий теж, дуже амбіційний і теж показує дуже високий рівень. Тож для мене всі воротарі однакові, я всіх люблю і в усіх вірю. Я казав головному тренеру, що якби якась ситуація сталася, я впевнений в кожному воротарі, що він вийде і зіграє на високому рівні.
– Наскільки важко воротарю бути другим, коли ти працюєш, тренуєшся, але не граєш?
– Звісно, важко. Польовий гравець і воротар – це зовсім інше амплуа, і польовий має більше шансів зіграти, ніж другий або третій воротар. Я розумію, що це за справа, і вони, думаю, розуміють, що у кожного свій шанс буде, і треба їм скористатись. Всі працюють, я не бачив ні в кого, щоб хтось на щось ображався, або був невдоволений.
Всі працюють на хорошому рівні, розуміють, що ми одна команда і знають, що його час настане. Це футбол, це конкуренція, тут не буде грати хтось за якісь заслуги, або тому, що його просто хочуть ставити. Якщо не буде показувати рівень, то цей гравець не буде грати. Це Шахтар. У нас дуже амбітні цілі – завжди бути кращими, тож всі воротарі повинні бути кращими.
– Ви пережили у Шахтарі та збірній дуже багато воротарів, чи з усіма конкурентами були хороші стосунки?
– У мене і зараз з усіма хлопцями, які були зі мною, чудові стосунки. Я людина відкрита, з усіма спілкуюся, немає якоїсь заздрості. Всі розуміють, що це конкуренція, вибір тренера. Він відповідає за результат та ніколи не буде робити щось, щоб йому або команді було погано. Це вибір, це життя футбольне. Кожен йшов своїм шляхом.
– Назвіть кілька воротарів з інших клубів УПЛ, яких могли б виділити.
– Для мене всі воротарі хороші. В Україні дуже хороша школа, як приклад, ви бачите, що у нас один в Реалі грає, інший в Бенфіці, Бущан дуже хороший, Різник дуже хороший, збірна у нас зараз укомплектована дуже серйозно. Плюс ще є Нещерет, Фесюн, багато.
Мені зараз подобаються молоді воротарі, у котрих з’явився шанс з війною, з пандемією, з від’їздом легіонерів. Кемкін дуже хороший воротар, не дарма його зараз в Карпати забрали, подобається. В кожній команді є хороший воротар, тому виділяти я не став би.
– А у світі, з тих, хто зараз грає, хто для вас ідеал воротаря?
– Для мене найбільш збалансований і стабільний – це Ян Облак. Він багато років показує дуже високий рівень. Для воротаря, ви повинні розуміти, головне – це стабільність. Тому Облак стабільний такий, Трубін теж зараз дуже стабільну гру показує.
– Зараз в УПЛ головними тренерами успішно працюють кілька колишніх воротарів. Чи не зʼявилося часом бажання і собі спробувати?
– У нас зараз прийшов головний тренер Маріно Пушич. Я бачу ту працю, те його натхнення, це дуже велика робота. Я розумію, що мені ще далеко до цього, ще треба вчитися. Поки я займаюсь тим, що мені до вподоби, і в чому я розумію, що тут сильний, можу щось дати.
Багато прикладів є, як от Олександр Шовковський. Я спілкуюся і дуже товаришую з Олександром, тож знаю, що він до цього йшов. Він не бачив себе тренером воротарів, а бачив себе головним. Він вчився багато років, у нього були, я знаю, і Мальдера, який зараз помічник Де Дзербі в Марселі, а був помічником Шевченка. Він трошки допомагав йому. Плюс Сашко має ліцензію PRO. Він йшов, а я ще до цього йду. Не знаю, прийду, чи не прийду, час покаже. Поки я вчуся на категорію А по воротарях.
– Шовковського згадали, але ж є ще Сергій Долганський, теж не чужа вам людина.
– Так, я спілкуюся з Сергієм Миколайовичем дуже часто. І спілкувався, коли йому запропонували стати головним тренером. Він дуже багато вже працював тренером воротарів, до цього прийшов і такі обставини у клубі склалися, що впав вибір на нього. Йому запропонували, він все обмірковував, я з ним спілкувався в цей період. А чому не спробувати? Він дуже обдарований тренер воротарів, я так скажу, бо дав в українському футболу дуже багато хороших голкіперів. Я знаю його бачення футболу, те, що він хоче. І це мені до вподоби.
Тому вони мають те, що мають зараз – сім очок. Десь не завжди виходить, але в них є свої проблеми в клубі: багато гравців міняється, тому це не так легко. Я радий, що вони набирають свої очки.
– В одному з інтервʼю ви казали, що з 2007 по 2014 рік в Шахтарі взагалі ніхто не займався воротарями, не розбирав помилки, а Луческу за них лише критикував…
– Не так давно вийшло інтервʼю, де було написано, що я втратив з Луческу 7 років. Хочу наголосити, що я не казав, що втратив їх з Луческу. Я казав, що у нього був тренер воротарів Маріан Марін, за якого я не зробив ні кроку вперед. Я робив крок вперед від того, що мені довіряв Луческу і я грав. А ось розбір гри чи якісь вправи в плані тренувань – я не прогресував.
Після нього прийшов тренер Рогіч, хорват. І я відчув, що я щось можу ще. Я почав працювати, він мене натаскав, і я видав дуже хороший сезон в Лізі Європи, ми до півфіналу дійшли. Але я відчував силу в собі. І потім вже мені доля подарувала і в збірній, і в клубах дуже чудових тренерів воротарів. Завдяки цьому я і дограв до 40 років на високому рівні, і міг ще пограти, як я казав, але прийняв таке рішення. Тому я ціную свою роботу, тому що тренер воротарів – це в нашому футболі одна з головних речей.
– Повертаючись до Луческу, наскільки для молодого гравця важко було витримувати цей тиск?
Скажу чесно, важко, і, думаю, Луческу це розуміє. Шахтар почав показувати дуже високий рівень, і в нас були дуже високі вимоги. Ти розумів, що якщо невдало граєш, на тебе виливається багато всього, і було дуже тяжко.
Але я навчився. Мабуть, треба брати з життя якісь плюси. Я навчився сам якось аналізувати, якось сприймати це. Так, спочатку десь неправильно все аналізував, бо мені ніхто не підказував. Але з роками я став більш досвідченим і розумів, що це мені дало стійкість, впевненість, зібраність при помилках. І я зрозумів, що треба брати плюси теж.
Що поробиш, вибір в житті вже був зроблений, такий момент я пройшов. Тому я зараз для своїх воротарів намагаюсь бути другом і показувати, що я поруч, я допоможу завжди, я буду на захисті вас. Воротарі – робота не дуже вдячна. Польовий гравець може не забити у двох іграх, а потім забити – і тебе на руках носять. А коли у двох іграх пропустиш – скажуть, що ти вже поганий воротар, хоча в наступних зіграєш добре.
Погане всі памʼятають, і робота воротарів дуже специфічна. А я розумію це, та підтримую воротарів навіть коли невдалі матчі, як останній, де програли 3:4. Буває, це футбол, тут не можна казати що все погано і всі погані. Кожна команда має програти, неможливо все вигравати, може і розгром бути.
Усі воротарі бувають в якихось неприємних ситуаціях, але ми на наступний день сіли, включили, розібрали, підказали, пройшли далі, забути та готуємося вже на наступну гру.
– Психологія – дуже важлива річ для воротаря. Що б порадили молодим голкіперам, аби навчитися тримати удар?
– Знаєте, ми можемо вчити. Кожен воротар – це індивідуальність. Комусь це легше дається, хтось вже більш готовий, а хтось реагує на це по-іншому. Намагаємося з усіма розмовляти, допомагати, розповідати. Наприклад, по Різнику, я бачу, що він більш підготовлений до цього. У нього теж буває, що всередині все це накопичується.
Я теж в собі накопичував, коли в Шахтарі починав, і не знав, куди це дівати, бо мені ніхто не допомагав. Зараз я намагаюся з них цей негатив дістати, щоб вони те, що в них накопичується, на наступний день мені виказували. Нехай вони мені це виказують, я їх зрозумію, допоможу. Я десь можу насварити, десь посперечатись, десь сказати, та ні, ти тут не правий, і ось чому. Але також і підтримати. Вони повинні цю злість, цей негатив виплюнути, обговорити, витерти ноги, стати сильнішими і йти далі.
– Який ваш найпамʼятніший ляп у карʼєрі?
Це наша професія, ми робимо помилки. Але ж ми перед тим говорили про психологію. Після ляпів важливо те, як ти виходиш з цього. Звичайно, найважчий, мабуть, це був Вердер, фінал Кубка УЄФА. Я багато розмовляв з друзями, з воротарями, і казав, що якби ми не виграли фінал, я б міг закінчити.
– Був би Каріус.
– Так, прикладів багато. Так, склалося все добре, я вдячний команді, всім тренерам, моїй родині, що підтримали, ми виграли та все склалося добре. Але я розумію, що могло і статися по-іншому. Тому ми повинні розуміти, що ми можемо помилятися. Але ми повинні помилятися впевнено.
– Найяскравіший момент кар’єри – теж Вердер? Чи щось інше?
– Та ні, я б не брав окрему гру. Так, ця перемога – це неймовірно. Але якщо говорити про те, коли я був найщасливіший та найстабільніший, то це, мабуть, коли Шевченко прийшов у збірну, а Фонсека був в Шахтарі. Це такий період, де я був найбільш стабільний та насолоджувався своєю грою. Я був впевнений у собі, я був впевнений в команді, відчував, що є однією з дійових осіб команди. Я міг грати ногами дуже добре, міг десь допомогти, вже як більш досвідчений десь накричати. Це кайф. Такий футбольний кайф, де я був повністю в грі у всіх аспектах.
– В певний час ви виступали на дуже високому рівні: фінал Кубка УЄФА, плей-оф ЛЧ. Чи були колись реальні варіанти перебратися в хороший клуб за кордон? Чи було таке бажання?
– Мені нічого не казали, не знаю. Були якісь розмови, хтось щось говорив, але конкретики не було.
– Ви відчуваєте себе легендою українського футболу?
– Мабуть, так. Вже почав це розуміти, коли закінчував, і бачив, як мене в збірній проводжали, коли я в Шахтарі закінчував на Вемблі. Я розумів, що, мабуть, заслужив на це своєю грою, своєю кар’єрою, і це круто. Я повинен теж цінувати свою роботу, бо я ніколи не цінував себе. А зараз я розумію, скільки років я віддав цьому, скільки віддала моя родина.
От зараз гратиме збірна, я вже закінчив, і в мене 5 вихідних. А у мене 15 років не було вихідних в такі моменти. Я розумію, що я був далеко від родини. Тому я ціную ці моменти та розумію, що не дарма стільки працював, щоб заслужити якусь повагу в футболі.
– Ви досить соціально і медійно активна людина: ведете соцмережі, розвиваєте свій особистий бренд. Чому, на вашу думку, це важливо для сучасного спортсмена?
– В сучасному світі це одна з речей, яка повинна бути. Всі футболісти, всі знаменитості, всі люди хочуть розвиватись, показувати своє життя, показувати якийсь приклад. Коли я ріс, молодий футболіст, побачити в Кіровограді якогось зіркового гравця з зіркової команди було нереально, хіба що на футболі. Тобто не було доступу, і не було на кого рівнятися, ми тільки якісь постери могли повісити. Тому постеру вже 5 років, більше нічого не виходить, і ти лише за постером знаєш свого кумира.
Зараз це більш доступно, ти можеш стежити за його життям, за його речами, чомусь вчитись. Тому я розумію, що ми як приклад можемо дати молоді якісь правильні речі, правильний вибір.
– Ви розповідали, що навіть працювали з медіакоучем. Як прийшли до того, що вам це потрібно?
– Мені запропонували співпрацю зі «Sportbank» і сказали, що у нас є коуч, якщо тобі цікаво, можеш ходити на заняття. Я познайомився, це дуже хороший фахівець, він і досі працює – Павло Інов. Тож я був задоволений тим, як ми працювали.
– Ви досить багато знімалися в рекламі: була і Пепсі, в одному ролику з Мессі та купою зірок, і Sportbank, і соціальні історії для МОЗ. Яка з реклам була вашою улюбленою?
– Найважча – це Sportbank. Ми там танцювали танець хака, і мене всі побачили іншим. Я ж такий сором’язливий був, а тут трошки розкрився в цій рекламі, покривлявся трішки, покричав, і себе побачив з іншого боку.
– Якби мали можливість зустрітися з будь-якою людиною у світі, хто б це був?
– Мені дуже подобається Джекі Чан. Він дуже талановита людина та гарний приклад професіоналізму, людяності, відкритості. Я бачив, як до нього ставляться, як він до своєї команди ставився. Дуже поважаю цього чоловіка, дуже багато фільмів дивився ще малим, і зараз він досі знімається, дуже крута людина.
– Уявіть, що ви можете донести один меседж до всіх людей на планеті: що б ви сказали?
– Зараз дуже важко давати якісь меседжі в нашій ситуації. Вчора обстріл Полтави, сьогодні Львів, це дуже великі трагедії. Хочеться просто побажати миру, і щоб таких диктаторів, таких нелюдів, котрі можуть наказати, натиснути на кнопку, запустити ракету, вбити людину і ще й сміятися з цього, не було б на планеті. Це моє побажання, бо це страшно. Коли гинуть діти, люди – це страшно.
