Ігор Циганик – один з найвідоміших українських спортивних журналістів, коментатор та телеведучий, автор проекту «Циганик LIVE» на ресурсі Football Hub. В ексклюзивному інтерв’ю порталу SportBusiness.Media він розповів про особисті цілі та проекти, зміни в українському спортивному маркетингу та роботу, яка дорівнює життю.
– Зараз Ви відійшли від коментаторства матчів, та займаєтесь авторською програмою. Наскільки легко далось це рішення?
– Я не відійшов повністю від коментаторства, просто став коментувати менше. Я відійшов від коментаторства у 2014 році, коли на декілька років повністю припинив коментувати матчі. Тому що я до того часу стільки накоментувався тут, що мені вже було все рівно.
Коментаторство – це така емоція, яку ти повинен витягувати кожного разу, і це треба мати настрій. Це не рутинна робота, як от, наприклад, журналістика. Якщо ти хочеш кваліфіковано коментувати, то ти повинен розуміти, що ти повинен подарувати людям свято.
У 2014 році я побачив, що нове покоління коментаторів, яке я підтримував і спостерігав за їхнім розвитком, стало достатньо зрілим і успішним. Зараз це вже зірки, такі як Володимир Звєров, Володимир Кобельков, Роман Бебех, Вадим Скічко, Сергій Пейчев. Я безмежно радий їхнім успіхам, адже всі вони починали тут. І коли виникло це покоління, я зрозумів, що для них це цікавіше.
Я довго не коментував, а потім почав коментувати вже якісь матчі, тому що я зрозумів, що в якийсь певний момент мені вистачить емоцій, щоб коментувати. Можливо, не так постійно, рутинно, як це було до того, коли було дуже багато матчів. Але для одного хорошого матчу, я можу акумулювати свою енергію і видати матч. Це мені прикольно.
Нещодавно, наприклад, коли я коментував матч між «Динамо» і «Партазан», я відчув справжню емоційну віддачу. Рахунок 6:2, я тоді накричався і навіть прощатись не хотів.
– Що для Вас важче: коментувати матчі, чи займатись власним проектом?
– Я люблю свою роботу, тому ні те й не інше мені не важко. Я скажу так: коли я вступив на факультет журналістики, то нас навчали однієї фрази. Запитують: «Ви знаєте, що таке журналістика?» Я відповідаю: «Знаю», а вони кажуть: «Ні, не знаєте». Журналістика – це вміння здобути інформацію, потім її обробити і подати. Неважливо яким методом ти будеш це робити. Неважливо чи це для газети, радіо, чи телебачення. Це стосується і коментаторства.
Тому мені не важко працювати. Я люблю свою справу, люблю ходити на футбол, люблю спілкуватися. Я спілкуюсь з багатьма людьми, ми дружимо, товаришуємо і обговорюємо різні речі, цікаві і не дуже, нас пов’язують певні обставини. Але мені приємно, що зараз я вже можу собі дозволити говорити те, що я думаю і те, що я хочу.
– Здається, що сьогодні в спорті, та зокрема в коментаторстві, працює значно більше людей, ніж це було 5-10-15 років тому. Чи це так?
– Насправді це не зовсім так. Можливо, об’єм роботи зріс, але кількість людей, певно, не збільшилась. Коли я починав коментувати, було вже чимало яскравих коментаторів. Коли я вчився, були Дмитро Джулай, Денис Босянок і Віктор Вацко – це була трійка коментаторів, на яких я прагнув бути схожим. Із Вітею ми вчились, але він був на два роки старшим, та на два роки раніше почав коментувати.
До них також було так само: я приїхав на УТ-1, де ще працювала стара когорта: Сергій Савелій, Сергій Дерепа, Володимир Кардаш, Олена Василівна Степаніщева, Олександр Гливинський. Було багато людей, але тоді було менше роботи, лише два-три матчі на місяць. А зараз можна прокоментувати два-три матчі за день.
– Кого б з молодих журналістів та коментаторів Ви могли б виділити?
– Я їх всіх дуже люблю. Вони кращі, ніж ми, через деякий час з’являться кращі, ніж вони. І це абсолютно нормальний процес. Я не можу сказати, що хтось мене дратує чи кимось я не задоволений. Я знаю цю професію і розумію, що вони роблять хорошу справу, це з приводу коментаторства.
Щодо журналістів, то тут теж є своя специфіка. Кожен має свою історію, і я слідкую за багатьма з них. Хтось краще шукає інформацію, хтось її обробляє, а хтось пише. Мені подобається наша спортивна журналістика.
– За 5 місяців роботи на Youtube-каналі «Ігор Циганик» вже майже 25 тисяч підписників. Як оцінюєте результат?
– Я не дуже розбираюся в цьому, але можу сказати, що ми не ставили конкретну мету. Ініціатива створення каналу належала Данилу Шестюку, який відповідає за діджитал-напрямок у групі компанії 1+1. Ми довго обговорювали цю ідею, і він переконував мене, що треба запускати проект.
Одного разу ми записали відео, яке випадково стало популярним на YouTube і в TikTok, і люди почали запитувати, де можна переглянути повну версію. Тоді ми вирішили регулярно публікувати нові відео. І так канал набирав обертів.
Чи суттєво щось змінилося? Ні, лиш додалося роботи, але вона така цікава ця робота. Мені подобається працювати з дітьми, тому що вони так само ростуть, вони щось дізнаються.
Для мене цей проєкт навіть не настільки як бізнес-проєкт, а більше як навчальний проєкт, щоб залучити дітей, щоб вони набиралися досвіду. Ми з Максимом Краснощоковим та Олексієм Корицьким працюємо над тим, щоб залучати нових молодих людей і допомагати їм розвиватися.
Вони повинні навколо когось навчатись, як ми коли були меншими, ми приїжджали і нам допомагали, нас брали коментувати, показували як треба працювати, додавали впевненості.
Зайти в кадр – це непросто, і вийти з нього теж непросто. І коли ти заходиш в кадр зі старшим товаришем, який підставить плече і допоможе тобі, то це додає впевненості. Це добре. Тому що в журналістиці, особливо коли ти працюєш в кадрі, для тебе головне – впевненість. Щоб ти не боявся сказати на велику аудиторію те, що ти думаєш.
Бо найголовніша і найбільша проблема, це коли ти починаєш працювати на велику аудиторію, і починаєш думати: “чи правильно я думаю?”, “чи правильно я говорю?”, “може я краще не буду говорити цього”, “може я не буду ось так думати”.
Я проти того, коли кажуть, що журналісти не повинні мати свою точку зору. Ні, вони повинні мати. Чим більше журналістів, які мають свою точку зору, тим здоровіша ця галузь.
– Також у вас є окрема програма ЦИГАНИК LIVE на Football Hub. Наскільки важко працювати в такому темпі? Скільки триває робочий день Ігоря Циганика під час футбольного сезону?
– Та не важко. Коли я працював на «ПроФутболі», то тоді було важко. Коли ми прийшли сюди, я зайшов у редакцію і середній вік журналістів становив 20 років. Діти сиділи, дивились і не розуміли, ось це було важко. Тоді треба було об`єднатись, щодня ходити на роботу, їздити у відрядження, вичитувати матеріали. Слава Богу, що тоді був Володимир Звєров, Костянтин Андріюк, Ярослава Шумик, які були трохи досвідченішими журналістами і допомагали.
Мій робочий день триває 24 години на добу. Ти не можеш сказати, що я прийшов і буду готуватися до програми. Ти приходиш на програму, у тебе має бути один-два листочка, що ти повинен сказати. А всі інші речі мають бути в голові те, що ти назбирав протягом тижня, ту інформацію, тих вражень, якогось свого «лоску», який ти повинен постійно підживлювати.
І ти коли йдеш на футбол, це робота чи не робота? Це робота. Коли ти вдома сидиш і дивишся футбол з кавою, це робота чи ні? Це робота. Коли ти з кимось говориш по телефону і хтось тобі дає певну інформацію і розказує про щось, робота? Теж робота.
Мене колись запитували, чи є хтось з ким я особисто незнайомий в українському футболі. Напевно зі всіма знайомий особисто. Можливо, з меншим поколінням не з усіма. Колись я об`їздив всі команди, і я їх всіх знаю. Про кожного з них колись книжку напишу.
Але якщо писати, то писати треба всю правду. Я не впевнений, що я готовий написати про всіх людей, тому що я переважно більшість з них люблю. Але десь в років 80, коли все вже буде відходити, коли я буду розуміти, що вже нікому це не завадить, тоді можна буде написати.
– Які особисті цілі ви ставите перед собою в кар’єрі на найближчі кілька років?
– Я хочу побачити великий успіх. Мені пощастило, я колись коментував фінал Кубка УЄФА, в Стамбулі на стадіоні «Шюкрю Сараджоглу», коли «Шахтар» обіграв «Вердер». Я ті емоції забути до нинішнього дня не можу. Це було величезне щастя, це була красива країна, легка наша Україна.
Це радість, яка була, це жовто-сині прапори, це неймовірна емоція. Коли я працював в студії, не коментував, але я працював в студії на матчі «Дніпро» – «Севілья» у фіналі Ліги Європи у 2015 році. А перед тим я працював на студії на «Дніпро» – «Наполі», я пам’ятаю ці емоції. От я хочу пережити ці емоції. Я хочу, щоб збірна України якісно виступила на Чемпіонаті світу.
Тому що ми працюємо у сфері більше емоційного забарвлення. Я пам’ятаю, як після гри Україна – Румунія кажу: «Данило, я не буду виходити в ефір». Він: «Та як, ми ж запланували». Кажу: «Ні, я не буду». Але ми вийшли.
Я пообзивав всіх, наматюкався, бо був злий. Звичайно, якби я переспав з цим, то зовсім би інший ефір видав. Тому, я хочу цих емоцій.
Ще в телебачення хотів би повернутися, можливо, не в сфері футболу, а в чомусь іншому. Ті люди, які працюють на телебаченні, в прямому ефірі, і якщо їх запитати в чому сенс телебачення. Вони скажуть, що сенс телебачення у 10 секундах. Це коли тобі кажуть 10, 9, 8, 7, 6, 5, 4, 3, 2, 1, ефір – і у тебе викид адреналіну такий. Потім тебе попускає, а це як наркотик.
Прямий ефір – це прямий ефір. Я люблю прямий ефір. Я не можу записувати програму. 90% людей чомусь кажуть, що їм краще записатися. Якщо я буду записуватися, то це займе декілька днів.
– Крок за кроком, клуби приходять до необхідності працювати з маркетингом, щоб бути більш незалежними від фінансування. Кого з клубів ви могли б виділити в цьому напрямку? Хто найкраще та найяскравіше показує себе?
– Мені подобається, що клуби насамперед об’єдналися і почали відбиватися від якогось нуля. Далі дуже важкий рутинний шлях, правильний шлях побудови якогось бізнесу. Тому що до недавна футбол, та й зараз так само, футбол не є бізнес-складовою. Це було більше бажання олігарха.
Маркетинг – це дуже важлива складова, бо зараз ми розуміємо, що клуби відбилися від нуля і вони почали хоча б щось розуміти. Я колись багато говорив про те, що клуби не працювали на те, щоб розвиватися, тому що це було їм непотрібно.
Олігархи, які вкладали, вони мали певні політичні амбіції, політичні дивіденти від цього, якісь власні амбіції, і на тому все закінчувалось. Але навіть зараз це все відбувається не так, як мало би відбуватися. Бо все рівно є президенти клубів, які хочуть миттєвого успіху.
Ми зараз в такій ситуації, коли миттєвий успіх неможливий. Наприклад, Ахметов став президентом «Шахтаря» у 1996 році, але перше чемпіонство команда виграла лише у 2002 році, а Кубок УЄФА – через 13 років, у 2009-му. У нас зараз ніхто не готовий чекати, і це дуже велика біда для президентів клубу. Вони повинні розуміти, що можливо, навіть за їхнього життя це не станеться.
Але вони повинні побудувати таке підґрунтя, всі разом, щоб наступні покоління мали можливість це робити. Але вони поки цього чути не хочуть. Вони хочуть успіху нині і сьогодні для того, щоб задовольнити власній амбіції. Це є велика проблема.
Але такі клуби як «Кривбас», «Полісся», «Рух», «Карпати», вони зараз всі починають потроху-потроху розвиватися у цьому напрямку. Мені подобається. Ну, я вже не кажу про «Шахтар» і «Динамо».
– Ви є амбасадором компанії FAVBET, яка підтримує більшість українського спорту. Наскільки важливою є підтримка спорту від беттінгових компаній?
– Будь-яка підтримка спорту є надзвичайно важливою. Те що у нас зараз беттінг дає гроші на спорт, є величезним успіхом. Якщо зараз, умовно кажучи, цього не стане, букмекери не будуть це робити.
Чи будуть якісь інші фірми це робити? У нас просто зникне україномовний YouTube. Ми говоримо про розвиток держави, про розвиток української мови, але всі хочуть їсти. Я дуже люблю свою роботу, але я ще йду додому, у мене там дружина, двоє дітей і вони хочуть їсти. Так само і в багатьох.
Я можливо безкоштовно це все робив би, але немає можливості. Тому те, що йде підтримка, вони дуже велику справу роблять.
Я хочу сказати, що маркетинг в українському футболі почався з беттінгу. Раніше спонсорські угоди часто були пов’язані з афілійованими компаніями, які мали тісні зв’язки з власниками клубів, як це було, наприклад, з «Дніпром», де спонсором була компанія «Біола» та інші.
Однак, коли беттінгові компанії прийшли і почали платити за рекламу, це суттєво змінило ситуацію. Завдяки їхнім інвестиціям з’явилися додаткові кошти для розвитку спорту та інших дотичних проєктів.
Я вважаю, що це велика справа. Я не готовий аналізувати правильність на загальнодержавному рівні. Але має бути регулятивність і мають бути однакові правила, але те, що воно має бути і букмекери зобов’язані підтримувати спорт, це повинно бути в них прописано.
– Восени з’явиться новий загальнодоступний телеканал «MEGOGO Спорт», який вже отримав ліцензію. Це посилить конкуренцію на спортивному ринку, чи поглибить монополію?
– Колись у 2005 році я був першою людиною, яка сказала перші слова в ефірі першого спортивного каналу «Мегаспорт». Нас запросили і ми пішли працювати. І зараз я зустрічаю людей з різних поколінь, хтось пам’ятає «ПроФутбол», але багато хто пам’ятає «Мегаспорт».
Це в будь-якому разі популяризація спорту, тому що дуже багато дітей, які хочуть просто подивитися спорт, подивитися змагання і для них це дуже важливо. Побачити щось нове.
Я розумію, що для MEGOGO це більше комерційна історія. Тобто вони мають платформу, де вони заробляють гроші виключно на платних підписках. Але у них є ще багато контенту, який вони можуть продавати безкоштовно і таким чином ще отримувати певні прибутки від реклами. Тут виключно економічна історія.
Але будь-яка поява спортивних моментів додасть конкуренції. Більше людей прийдуть до конкуренції, журналістів, коментаторів. Коли є конкуренція, це здорово. Мені цікаво дивитися за іншими і стежити за тим, як розвиваються інші проєкти і персонажі.
– УПЛ ТБ працює вже пів року. Що можете сказати про цей проект? Завдяки об’єднанню клубів в телепул та створенню єдиного формату висвітлення матчів, є позитивний вплив на популярність футболу?
– Я можу сказати емоційно. Мені подобається те, що я маю можливість увімкнути якийсь канал і цілий день дивитися цей канал. І коли я дивлюся, то я його не перемикаю. Я отримую задоволення від цього.
Це перший крок до об’єднання всіх прав на трансляцію матчів і їх можливого продажу в перспективі через багато років. Але знову ж таки, важливо, щоб всі учасники мали консолідовану позицію. Якщо почнуть розбігатися, це не принесе бажаного результату.
А ми знаємо, що у нас є певні власники клубів, які хочуть живу емоцію зараз. Вони не думають про те, що буде через 10-15 років, тому що в нас країна така, що у нас не сильно це закладається.
І тут повинен бути регулятор у вигляді Української Прем’єр-ліги. І якщо Українська Прем’єр-ліга буде тримати це все в жорсткій формі, то вони не розлетяться. А якщо клуби почнуть диктувати їм умови, то у них будуть великі проблеми.
Нагадаємо, що раніше було анонсовано наступну зустріч Sport&Business Club, яка відбудеться 17 вересня. Її буде присвячено завершенню Олімпійських ігор. Також відкрито голосування за найкращий маркетинговий кейс серпня.
