Президент Федерації міні-футболу України Євген Донцов в інтерв’ю для порталу SportBusiness.Media поділився досвідом створення та розвитку низки футбольних клубів в Україні. Він розповів про виклики та успіхи своїх проектів, а також про те, як спорт став невід’ємною частиною його життя і бізнесу.
– Ви працювали з багатьма футбольними клубами в Україні: «ЮКСА», «Минай», Народний Клуб «Верес», є засновником МФК «Рівне» та футбольної академії «Стандарт». Чому ви обрале для себе саме спортивний напрямок? Який з цих проєктів можете назвати найбільш успішним кейсом?
– Мені подобається спорт в цілому. В спорті за короткий час гри, чи виступу, ти можеш пережити дуже багато емоцій або досвіду, які в звичайному житті ти можеш і не пережити. Спорт це знайомства з новими та цікавими людьми, це лідерство, це вміння приймати рішення і вирішувати конфлікти. Я дуже люблю спорт і дуже радий, що моє хобі стало моєю роботою.
Стосовно найбільш успішного кейсу складно сказати. Всі ці проекти дуже різні, мали чи мають різні виклики. Проте, мабуть, я все ж виокремлю створення Народного Клубу «Верес».
Це був найскладніший, та найамбітніший проект. І те, що до нас в Україні ніхто не створював клуб, як створили ми, додавав драйву. Було цікаво робити те, про що багато спеціалістів казали – це нереально, це неможливо, вас чекає фіаско. Тому так, найбільш успішний кейс це НК «Верес». Це і створення членського клубу, і запуск бізнес-клубу, і запуск карт лояльності для вболівальників і багато чого нового, яке досі, багатьма клубами не використовується, на жаль.
– Проект ФК «ЮКСА» сколихнув український спортивний ринок, адже плани клубу є масштабними, а підхід – професіональним. Сьогодні клуб вже грає в Першій лізі ПФЛ, розбудовується інфраструктура, в команді виступають легіонери. За рахунок чого «ЮКСА» вдається досягати таких успіхів?
– «ЮКСА» – це цікавий проект. До мене звернулись в кінці травня з проханням допомогти створити професійний клуб. Це було трохи запізно, і створювало багато викликів і перешкод, які необхідно було подолати. Так як я задіяний в своїх проектах зараз, я міг пообіцяти, що допоможу з клубом лише в перший сезон.
Ключовим питанням в успіху «Юкси» було підібрати правильну команду тренерів та менеджерів. В усіх своїх проектах команда працівників – це ключовий секрет успіху. Без команди, я нічого не можу досягти. Тому було важливим підібрати правильних людей на всі позиції. І за рахунок, буквально одного-двох працівників, ми змогли виконати цю задачу.
Коли ти створюєш новий клуб, який має одразу вирішувати завдання, дуже важлива ДОВІРА. Довіра до клубу, до тренера. Мені вдалось з другої чи третьої спроби, вмовити Миколу Цимбала стати головним тренером. Ми його підписали 6 липня, а першого гравця підписали 10-го липня. А перша гра вже відбулась в кінці липня. Але, підписавши Цимбала, ми створили цю довіру до клубу, що допомогло нам набрати кваліфікованих гравців.
Також на початку допомогла гарна інфраструктура клубу, футболісти мали комфортні умови і думали лише про виступи. Додатковим бонусом була співпраця з бразильським агентом, який допоміг отримати хороших атакувальних гравців з Бразилії. Плюсом стало вміння Миколи Цимбала працювати з гравцями (особливо молодими) та отримувати від них максимум. Це все в комплексі і створило хорошу атмосферу і стало передумовою успіху.
—– Свого часу Ви були людиною, яка привела Дмитра Поворознюка у «Верес». Цей кейс став чи не наймасштабнішим в історії УПЛ, та багато дав для популяризації як для «Вереса», так й Поворознюка. Серіал «Футболіст» має понад 10 млн переглядів сьогодні. Як Ви оцінюєте вплив, який мав серіал на всю спортивну галузь?
– Погоджуюсь, це був унікальний проект для футбольної України. Коли у серпні 2020 року Іван Надєїн попросив мене допомогти «Вересу» налагодити маркетинг і повернутись в клуб, ми з командою створили аналіз того, що нам потрібно відновити чи впровадити в найближчий час. Клуб якраз мав виходити на IPO і мав продавати акції.
З популярністю в Рівненській області в нас не було проблем, а от як стати популярним в національному масштабі – це було ще те завдання. Тому виникла ідея створити спортивний серіал, який би популяризував клуб і зробив його ще більш відкритим для вболівальників. В ті роки саме почали створюватись подібні серіали в інших лігах, той самий «Манчестер Сіті», тощо. Тому в нас був приклад. Залишалося знайти відповідного блогера, який би відповідав нашому завданню.
В той час Дмитро озвучив свою мрію пограти на професійному рівні, але мало хто хотів дати йому шанс. До того ж Дмитро був вихованцем рівненського ДЮСШ «Верес», що робило його просто ідеальним кандидатом на цю роль. Залишалась лише невелика задача – домовитись з усіма. Надєїну ідея одразу сподобалась, не було проблем. Далі я набрав Дмитра і повідомив про цю ідею. Через декілька днів ми зустрілись під Києвом і обговорили всі деталі.
Залишалась найскладніша задача – вмовити Вірта на цей експеримент. Футбольне середовище в Україні досить консервативне, забобоне та закрите. Але до честі Юрія Вірта, він хоча й без ентузіазму, але погодився на цей експеримент. І вже на наступній грі «Вереса», ми зустрілись всі разом і вже там “вдарили по руках”.
Була одна деталь, яка могла нам зіпсувати всю ідею. Дмитро не дуже вірив в свій дебют у професійному футболі і заявився за якусь аматорську команду. І вже коли ми почали його заявляти, виявилось, що залишалось буквально пів дня, щоб за правилами відзаявити його звідти і заявити за професійний клуб. Але завдяки Оресту Балю, спортивному директору Вереса, нам вдалось вчасно оформити всі документи.
Щодо впливу на спортивну галузь, цей проект продемонстрував нашим тренерам і менеджерам, що не варто боятися бути більш відкритими до вболівальників. Важливо показувати внутрішнє життя команди, те, що відбувається в роздягальні та на базі, і бути менш забобонними. Це дозволяє краще взаємодіяти з фанатами і створює більш близький зв’язок з ними.
Подивіться інтерв`ю Дмитра, це принесло і йому зиск. Проект «Трендець» із запуском серіалу «Футболіст» став привабливим для спонсорів. «Верес» теж отримав таку рекламу та згадуваність через цей проект, який би було або неможливо, або дуже дорого отримати іншим способом.
– Федерацію міні-футболу України було засновано у 2016 році, сьогодні Ви є її президентом. Якого прогресу вдалось досягти за цей час, та які цілі Ви ставите перед собою? Які успіхи має Україна на світовій міні-футбольній арені?
– Міні-футбол – ще один цікавий проект. Це аматорський спорт, і він має дві цільові категорії. Одна – це колишні професійні футболісти, які через міні-футол, можуть продовжити свій футбольний вік. Інша категорія – це аматори, але які дуже люблять футбол, і в свій час обрали професію, а не футбол. І саме для них ми створюємо можливість грати на міжнародному рівні, отримати досвід виступу за свою країну, одягти футболку збірної та почути гімн своєї країни перед матчем.
Ми беремо участь в усіх міжнародних турнірах з 2016 року. Зараз збірна України з міні-футболу є в десятці як світового, так і європейського рейтингу. Також наш рівень показує й те, що нам було довірено проводити в Києві Чемпіонат Європи у 2018 році та Чемпіонат світу серед жінок та Ю-23 в 2021 році. На Чемпіонаті світу у 2019 році наша збірна пробилась у чвертьфінал.
– Як би Ви розповіли людині, яка цікавиться спортом, але немає певних знань саме про міні-футбол? В чому його особливість, що виділяє його з інших видів спорту, та чому варто займатись саме цим спортом?
– Як я вже казав вище, що міні-футбол – це спорт для аматорів. Ми розвиваємо і популяризуємо масовий футбол. Саме тому УЄФА рекомендує національним асоціаціям співпрацювати з такими федераціями, як наша. В багатьох європейських країнах між федераціями міні-футболу і футболу підписані меморандуми про співпрацю. Міні-футбол має різні види: це 5 на 5, 6 на 6, 7 на 7 та 8 на 8.
Деякі федерації розвивають всі види міні-футболу. Ми переважно розвиваємо 6 на 6, бо саме в цьому сегменті ми маємо більш професійно організовані міжнародні чемпіонати як для збірної, так і для клубних команд.
– Які заходи проводить Федерація міні-футболу для популяризації спорту, та як Ви оціните популярність міні-футболу сьогодні в Україні? Чи є тенденції до зростання зацікавленості до цього спорту?
– Ковід та війна серйозно сповільнили наш розвиток. Тому останні два роки ми здебільшого займались благодійними проектами, особливо з тими, які пов’язані з дітьми. Але ми не могли не брати участь у міжнародних турнірах, так як це ще одна можливість заявити про Україну у світі і нагадати міжнародній спільноті про важливість нас й надалі підтримувати. Тому раз на рік ми беремо участь або в Чемпіонаті cвіту або в Чемпіонаті Європи.
Зараз ми готуємо жіночу збірну до виступу у Чемпіонаті світу, який пройде в Хорватії у жовтні. На цих вихідних ми проводимо турнір-відбір серед 12-ти жіночих команд, і найкращі гравчині доєднаються до збірної.
Завдяки партнерству з Football Hub ми маємо дуже хороші показники переглядів наших матчів. Це показує нам, що міні-футбол має свій потенціал для розвитку. Основне завдання, яке стоїть перед нами – налагодження внутрішнього чемпіонату та партнерство з регіональними лігами, які зможуть рекомендувати в збірну гравців зі своїх ліг.
Міні-футбол має стати наймасовішим аматорським спортом в Україні, а попадання в збірну має бути максимально простим і відкритим. Це наша амбіція і завдання.
– З якими проблемами стикається міні-футбол? Чого не вистачає йому саме зараз?
– Найбільшою нашою проблемою є війна в Україні. Ми навмисно не робимо зараз майже нічого, бо вважаємо це недоречним саме зараз. І як я вже говорив, що на паузі майже всі наші проекти. Робимо лише спортивні табори для дітей, співпрацюємо і допомагаємо Українській військовій лізі, підтримуємо наші військові сили. І коли є можливость, то беремо участь в міжнародних турнірах.
Також однією з проблем, вбачаємо нерозуміння зі сторони УАФ важливості співпраці з нами в контексті розвитку масового футболу. Чомусь деякі функціонери з УАФ вважають нас конкурентами футзалу і часом маємо якусь протидію від них. Хоча УЄФА в своїх документах та семінарах постійно наголошує на важливості співпраці з такими федераціями, як наша.
От зараз ми готуємо жіночу збірну для жіночого Чемпіонату світу. Чи могла б УАФ це використати для популяризації жіночого та дівочого футболу в Україні? Звісно могла б, і це ж питання не у фінансах, а в поєднанні ресурсів, інфоприводів тощо. А так ми робимо це самі. Маємо відбір з 12-ти команд і насправді це дуже потужна кількість.
Я сподіваюсь, що нове керівництво УАФ зможе побачити плюси від співпраці з нами і вірю, що спільно зможемо розвивати масовий футбол в Україні. Наше суспільство це потребувало раніше, а наразі це ще більше необхідно.
– Хто з компаній сьогодні підтримує міні-футбол в Україні? Чи є ця підтримка достатньою?
– Ми лише формуємо свій продукт і попереду ще багато роботи зі спонсорами і партнерами. Але на сьогодні час від часу у нас є тривала співпраця з такими команіями: KLO, Агромат, ДубокЮа, виробник спортивного одягу Gera. Ми відкриті і до нових партнерів. Тим більше, що популярність міні-футболу зростає, про що свідчать нам перегляди наших міжнародних матчів.
– 24 серпня відбудеться турнір з мініфутболу «Незламна», який є підготовчим напередодні цьогорічного Чемпіонату світу. Розкажіть детальніше про цей захід? Чого очікувати від Чемпіонату світу для українського мініфутболу?
– Цей турнір ми проводимо спільно з ГО “Шлях Чемпіонки”. Він присвячений пам’яті футзалістки Елеонори Мальцевої, яка загинула на війні. Цей турнір проходить вже вдруге, і для нас є великою честю долучитись у якості співорганізаторів до цього турніру і вшанувати пам’ять Елеонори.
Також з 6 по 10 жовтня відбудеться Чемпіонат світу серед жінок у Хорватії. Це буде другий Чемпіонат світу. Перший проходив у Києві у 2021, де наша збірна тоді дебютувала. Сподіваємось, цей чемпіонат буде більш успішним для нас. Хоча головна ідея, це запустити жіночі ліги, турніри з мініфутболу в Україні. А Чемпіонат світу – це можливість підсилити наші плани.
Під час турніру головний тренер збірної зробить попередній відбір гравчинь до збірної. А вже до 15 вересня ми оголосимо фінальну заявку на турнір.
– Всі розуміють важливість психологічної та фізичної реабілітації військових. Спорт може, і має допомагати в цьому. Зокрема, зараз розвивається напрямок Amputee Football. Як Федерація мініфутболу сприяє реабілітації військових? Які заходи проводяться?
– Ми співпрацюємо з Українською військовою лігою (УВЛ) і маємо спільні турніри з ними з міні-футболу. Хочу окремо хочу подякувати Святославу Сироті за цю можливість. Разом з УВЛ ми розробляємо зараз проект щодо Спортхабів, де військові зможуть приходити і займатись різними видами спорту у своєму районі. Але це дуже чималий проект, тому його презентацію ми проведемо окремо.
Також ми разом с академією «Стандарт» проводимо спортивні табори для дітей, які втратили батьків на війні.
І скоро запускаємо пілотний проект для таких дітей – щотижневі спортивні центри, де наші тренери будуть займатись з цими дітками і допомогати їм йти по життю.
Отже, крім міні-футболу, у нас є досить багато соціальних проектів. Запрошую небайдужих до нас долучатися і робити добрі справи спільно.
