ФК «Кривбас» – бронзовий призер Української Премʼєр-ліги та один з лідерів чемпіонату України за рівнем медійної активності, розвитку соціальних мереж та просуванням власного бренду. Саме тому SportBusiness Media було особливо цікаво поспілкуватися з представником клубу, відповідальним за ці напрямки.
Такою людиною є віцепрезидент «Кривбаса» Артем Гагарін, з яким ми поговорили про маркетингову діяльність криворізького клубу, роботу з вболівальниками, розвиток жіночого футболу та багато іншого.
– Якщо відкрити сторінку Артема Гагаріна у розділі «керівництво» на сайті «Кривбаса», там написано: «пройшов шлях від фаната клубу до футбольного функціонера». Розкажіть, будь ласка, яким був цей шлях?
– Якщо говорити коротко – все правильно написано. Мабуть, це було ще до школи, коли вперше потрапив на стадіон. Я прийшов на гру «Кривбаса», мені сподобалось, мені захотілося трішки більшого. Я хотів підтримувати клуб, тому що розумів, що вболівальники – це важлива складова успіху будь-якої команди.
Я сам пошив великий прапор, з вудочкою стояв на одному з секторів і весь матч розмахував цим стягом. Після цього до мене почали підходити хлопці з фанатського сектора і запрошувати приєднатися до них. Поступово, не одразу, я все ж таки прийшов на сектор, почав ходити, активно вболівати, катати за клуб, робити і палити фаєри, брати участь у навколофутбольному житті. Можливо, так би воно й залишилось: я просто був би активним вболівальником, але потім в мене трошки все перевернулося, я почав більше часу приділяти КВК – це роз’їзди, подорожі в різні міста, різні країни, тому часу було дуже мало.
Але футбол завжди залишався зі мною, я дивився, вболівав та хвилювався, коли «Кривбаса» не стало… Після того, як були перші спроби від Сергія Миколайовича Мазура відродити клуб, коли він прийшов до «Квартала» з проханням допомогти відродити команду, я теж почав брати активну участь, але тоді на жаль не склалося.
І ось, в 2020 році, коли ми обʼєднали зусилля з Костянтином Караманіцем, все нарешті вийшло. На той момент я вже займався футболом, так би мовити був дотичним, я став амбасадором УПЛ та Української асоціації футболу, працював на багатьох футбольних івентах, займався медійкою і тим самим почав займатися у відродженому клубі. Тому так і є: був футбольним вболівальником і став футбольним функціонером.
– У «Кривбасі» є три віцепрезиденти. Як розподіляються обовʼязки між ними та якими напрямками займаєтеся конкретно ви?
– Якщо брати саме по структурі віцепрезидентів, у нас є Сергій Миколайович Мазур, який займається більше представницькою діяльністю. Він легенда клубу в усіх розуміннях цього слова, бо якби не він, то не було б цього клубу в такому вигляді, як він є зараз. Саме його ініціативність призвела до того, що клуб відродили.
Якщо брати Володимира Колоса, то він займається більше інфраструктурною діяльністю, великими проектами. Він є керівником нашого генерального партнера компанії «Рудомайн», яка є головним інвестором. Тож можна відзначити саме цей напрямок, бо в цьому Володимир профі та на сто відсотків розуміється.
Мій напрямок – маркетинг, медіа та багато того, що підпадає під ці поняття. І, мабуть, навіть трішки більше. Ще у нас є спортивний директор, він же генеральний, який займається спортивною діяльністю, фінансовим функціонуванням клубу та багатьма речами. Ну і,звичайно, важливу роль в керівному механізмі відіграє президент Костянтин Федорович (Караманіц – ред.), який залучений в усі процеси. Наш двигун. Він не просто людина, яка вкладає гроші і все, а живе клубом. До всіх сфер діяльності клубу він дотичний, і це круто, тому що він знає, що і для чого потрібно, як воно повинно функціонувати, щоб клуб розвивався. Мабуть, тому в нас і такий прорив за чотири роки, з моменту відродження і до того як ми стали учасниками єврокубків.
– За рівнем медійної активності, розвитку соцмереж та власного бренду «Кривбас» точно один з лідерів УПЛ. Як би ви пояснили іншим клубам, що розвиватися в цьому напрямку теж дуже важливо?
– Мені здається, що вони самі до цього повинні прийти. Бо якщо когось до чогось змушувати, то від цього користі точно не буде. Навіщо робити щось, якщо ти не розумієш, для чого воно тобі потрібно?
Зараз такий світ. Футбол в діджиталі дивляться більшість вболівальників. Такі сучасні реалії і в нашій країні, і в цілому у світі. Футбол, яким він був на своєму початку, коли є 22 людини і м’яч – це вже не працює. Навколо футболу дуже багато всього цікавого відбувається, зараз це справжнє шоу, і треба робити його ще цікавішим, щоб людей притягувати до твого клубу, твого бренду, щоб у тебе з’являлися нові вболівальники і не втрачати старих. Тут всі інструменти хороші, тож їх треба застосовувати. Медійність – це тільки частина великого процесу, але дуже важлива.
– Кого б з конкурентів по УПЛ відзначили цьому плані?
– Набагато легше працювати в медійному плані, коли в тебе є або гроші, ну або бренд, який, з давніх-давен існує і має своїх відданих шанувальників. Коли в клубі нічого не змінювалося, ніде він не зникав, не було ніяких пертурбацій… розумієте, про що я. Навіть враховуючи, що футбольний клуб «Кривбас» існував до 2013 року і має велику історію, багато вболівальників, але все одно нам цей процес дається непросто. Після семирічної паузи ми починали все майже з нуля: Друга ліга, Перша ліга і ось зараз УПЛ. Але від того тільки цікавіше.
Якщо виділяти когось з інших клубів, то, мабуть, відзначу «Верес», ЛНЗ і «Рух». Це там де теж все з нуля і це відчувається. Сучасні підходи, нестандартні рішення і від того, що вони роблять,не віддає «совком». Зараз дуже активний «Лівий Берег». Це якщо говорити саме про медійність.
Але з іншого боку, в ЛНЗ, ЛБ і «Руха» все добре з фінансами. Також у цих клубів є умовна безпека, хоча ні в якому місті нашої країни не може бути спокійно, поки живий той дід старий і триває війна. Тому цим клубам легше з маркетингом та плануванням. А от коли треба зі скромнішим бюджетом бути медійно активними – ось це цікаво. Коли через близькість ворога ти не можеш нормально спланувати навіть матчдей – ось це складно. І тут підключається креатив, досвід, якісь знайомства, задля реалізації того, що задумано. Працьовитість та відданість кожного члена команди виходить на перший план.
– Чому деякі клуби поводять себе у медіапросторі надто пасивно? Це лише питання грошей, чи чогось ще? Чи можливо розвиватися у цьому напрямку з бюджетами рівня аутсайдерів ліги?
– Це можливо. Щоб медійка просто була, потрібні мінімальні фінансові затрати. Але треба велике бажання. Багато клубів не вважають за потрібне на це витрачати навіть не гроші, а час. Тому що це складно: знайти ту людину, яка буде цим жити, буде магнітом, що притягуватиме людей, заряджатиме їх працювати, навіть коли не все гаразд з фінансами. Вона має бути рушійною силою, що пушить твій бренд вперед. Якщо є бажання, то це все можливо.
– Серед ваших спонсорів та партнерів досить багато різних брендів. Як вдається залучати їх до співпраці та, можливо, поділитеся якимось цікавим кейсом?
– Ставлення до партнерів як до чогось більшого, ніж просто спонсора, з яким треба відпрацювати контракт, відрізняє ФК «Кривбас». Адже ми хочемо, щоб це була органіка, аби ми сприймалися як єдине ціле у вболівальників і сторонніх спостерігачів.
Люди інколи кажуть: як може бути, наприклад, пиво чи горілка спонсором футбольного клубу, спорту? Це ж алкоголь. Але якщо ви знайшли якісь спільні цінності у ваших брендів, то ось тут ви можете зійтися. І коли ви зійдетеся, це буде правильна синергія, люди це сприймуть і таких питань не будуть ставити.
А ще в нас є таке поняття: «партнери – друзі». Чудовий приклад – Favbet наш бетинговий партнер. Співпраця почалась з моменту відродження. Ми до речі були єдиним клубом в Другій лізі, у кого був саме бетинговий партнер. Вони в нас тоді повірили. Потім була Перша ліга, а потім УПЛ де ми вже не перший рік разом з Favbet.
Якось ми зійшлися, багато чого спільного у нас є. Інколи ми генеруємо «божевільні» ідеї, але вони їх підтримують і класно сприймають. Коли я запропонував зняти серіал про дівчину-футболістку, будь-хто б інший сказав, що це нецікаво. Але вони вірили, що в нас вийде зробити це на рівні. І ми виправдали очікування. Проект «Футболістка» гарно зайшов, класні охоплення, крутий фідбек. Як наслідок і партнер, і ми отримали результат від цієї співпраці й залишились задоволеними.
Ще один класний кейс – це співпраця з Money 24/7. Нікому не було б цікаво просто говорити, що Money – класні, чи якось їх банально рекламувати. Цікаво з ними робити якісь речі, які справдіпроявлять їх як бренд, який поруч з клієнтами 24/7.
І ось цього сезону ми реалізували з ними програму «KRYVBAS SUPPORT 24/7». Це програма для власників абонементів. Вона передбачає створення окремого каналу комунікації для прямого спілкування з вболівальниками, їхній доступ до клубу, та багатьох бонусів і різних активностей. Більше про цей кейс я розповім на SBC Summit Ukraine 2024, нехай це буде як анонс.
Окремо б виділив нашого технічного партнера – криворізький бренд SKIDAN. Ми зрозуміли, що буде правильно, якщо ми почнемо самі робити форму. Адже ми зіштовхнулися з проблемою в момент співпраці з брендом Joma, який продовжив працювати на російському ринку вже після повномасштабного вторгнення. Як ви розумієте ми не могли залишитися з ними. Тому зараз нам цікаво разом зі SKIDAN, креативити, фантазувати, придумувати якісь нові варіанти екіпірування, дизайну, презентувати та робити це саме під клуб.
З мережою мультимаркетів «Аврора» ми зійшлися на наших спільних цінностях, таких як гендерна рівність. Вони зайшли в жіночу команду, і в цілому ми разом створили Еquality HUB, наш хаб рівності. І продовжуємо працювати в цьому соціально важливому напрямку.
Vikant, RLS, Ukravit ну і звичайно «Рудомайн» – про всіх них я можу дуже багато розповідати. До кожного партнера у нас особливе ставлення, ми не просто беремо гроші за те, щоб повисів якийсь банер, чи зробити оголошення на стадіоні… бо воно так не працює. Жодна реклама так не працює, бо вона повинна бути актуальною тут і зараз, щоб людина її побачила, відчула і повірила вам.
– Яка офіційно дозволена кількість вболівальників на стадіоні у Кривому Розі? Чи вистачає вам цієї квоти? Як швидко розкуповуються квитки?
– Зараз максимальна кількість – це десь 600-700, цифра плюс-мінус така. Звичайно, цього мало. Обмежена кількість вболівальників, повітряні тривоги і, як наслідок, ти не можеш взагалі нормально нічого планувати й розвивати. Я їздив на жеребкування в Ньйон, у штаб-квартиру УЄФА, і після цього мені пощастило потрапити на одну зустріч саме стосовно маркетингу головної футбольної організації в Європі. Збиралися люди, представники деяких асоціацій, великих брендів, і спілкувалися стосовно розвитку, що цікавого можна робити, як залучати глядачів, різні цікаві кейси. Я посидів, послухав, а потім підійшов до одного знайомого, який якраз працює в УЄФА, і кажу: слухай, я сидів мовчав, але якби дали слово, я б вам розказав, що таке маркетинг в умовах війни, і що все, що ви говорите, в нас не працює. Тому що навіть мінімальні активності до матчу не можна спланувати. Ти щось задумав, якийсь перформанс – і тут повітряна тривога. Ти виганяєш людей, чи навпаки, ще не встиг запустити їх. Потім треба швидко, за 10 хвилин, заповнити всю арену, паралельно оголосити склади, озвучити важливу інформацію, подякувати партнерам і вже ні про які перформанси не йдеться. Треба почати якомога швидше, щоб, не дай Боже, іншої тривоги не було, бо необхідно встигнути провести матч. Такі зараз реалії.
Планувати якусь історію з продажем абонементів, квитків, теж дуже складно, тому що люди не знають, що буде завтра. Вони не можуть бути впевненими, бояться планувати на великий період. Знову ж таки, все те, що відбувається в країні, звичайно, не сприяє розвитку маркетингу.
Але для нас це великий виклик, і така школа, яку ніхто навіть в УЄФА та ФІФА не отримає. Тому,коли ми переможемо і це все закінчиться, я думаю, наші кейси будуть дуже цікаві, люди будуть їх переймати, адже це те, що мало хто робить. Якщо ми впоралися з таким, то все інше для нас дрібниця вже.
– Після того, як домашній поєдинок з «Шахтарем» не вдалося дограти через тривогу, знову почали зʼявлятися розмови про доречність проводити матчі у Кривому Розі. Як ви до них ставитеся та що б відповіли?
– Дуже легко про це казати, коли сидиш у регіоні, в якому, на твою думку, немає війни. Ці люди забувають, що війна не «тут у нас», як вони кажуть, а в кожному куточку. Це те, що ми чуємо, і те, що деякі навколофутбольні люди говорять. Але ці «розумники» ніколи не вийдуть, не скажуть про це відкрито. Вони будуть використовувати якісь анонімні телеграм-канали, якісь підконтрольні ЗМІ, якихось блогерів, які будуть сидіти й розповідати, як тут у нас в Кривому Розі небезпечно.
А в цей час в Кривому Розі живе понад 600 тисяч людей, багато переселенців, багато тих, хто залишився, працює та наближає нашу перемогу. Тут працює академія ФК «Кривбас», в якій займається тисяча юних футболістів. Діти наших захисників, переселенці, ті, хто втратив близьких у цій клятій війні. Футбол їх хоч трохи відволікає від того, що вони пережили, дає надію, соціалізує. Усі команди «Кривбасу»: основа, U-19, дівчата. Всі вони грають, тренуються і живуть в Кривому Розі де так «небезпечно».
Наша присутність в Кривому Розі – це велика підтримка рідному місту. Матчі – це справжнє свято для мешканців міста, наших ветеранів, родичів тих, хто воює або віддав найцінніше за нашу свободу та незалежність. Ми тут, ми поруч і тільки разом ми переможемо. А кричати про те, що ми не приїдемо, що тут не можна грати – це неповага. Ми всі українці, у нас в усіх війна, але не до всіх, на жаль, це доходить.
– В одному з коментарів після гри з Шахтарем ви говорили, що домашні матчі «Кривбаса»свідомо ставляться на 18:00, бо в цей час найменша кількість тривог. Однак після цього обидві наступні гри починалися раніше. Це тиск з боку УПЛ, чи бажання клубу?
– Це тиск від клубів, про які я казав трішки раніше. Це тиск, з яким просто деякі люди не впоралися. Нашу гру з «Ворсклою» поставили на інший час – і в нас було дві тривоги. А якби в цей день ми почали о 18:00, у нас би не було жодної. Тому скільки завгодно можна там сміятися,коли ми кажемо, що аналізували ситуацію з повітряними тривогами, але якщо ви не довіряєте людям, які живуть в цьому місті, працюють тут, то, мабуть, це якісь проблеми у вас. Чесно кажучи нам байдуже! Скажуть грати о 13:00 – будемо грати о 13:00… 15:30, так 15:30. Для нас головне – грати в Кривому Розі. А під все інше підлаштуємося, бо ми й не під таке підлаштовувалися.
– Ваш клуб досить принципово ставиться до переносів матчів чи обміну домашніми іграми через єврокубки. Чи залишається ця позиція такою ж жорсткою після того, як сам Кривбас потрапив до єврокубків, а зараз наші клуби «Динамо» та «Шахтар» страждають через важкі реалії сьогоднішньої логістики?
– Від вашого питання в мене аж сльоза потекла: які бідні «Шахтар» та «Динамо». Єврокубки – це гроші, тому точно не бідні (посміхається).
Стосовно логістики приведу вам один приклад. Гра «Шахтаря» з нами була запланована на неділю (1 вересня – ред.). Ми перед цим грали в Севільї, і наша гра закінчилася в п’ятницю за Києвом. Ми поспали три години, вилетіли, п’ять годин переліт, прилетіли в Молдову, сіли в автобус і поїхали. Трохи не забув про 4 години на кордоні. По факту команда приїхала в Кривий Ріг вже в суботу і на відновлення у нас було менше доби. Ви десь чули, щоб ми жалілися? Ні!
Як ви знаєте ми не дограли гру з «Шахтарем» через рашистів, але після цього у нас була прекрасна можливість зробити це 25 вересня. У «Шахтаря» виходив шикарний календар: у неділю одна гра, потім в середу з нами, через два дні на третій, і потім, у суботу чи неділю, наступна гра. Всі ці матчі в Україні, не треба нікуди летіти. Логістика – топ. Матчі у Львові, Кривому Розі та Рівному, все всередині країни. Але ні, через «напружений графік» вони переносять свої матчі з «Оболонню» та «Вересом» на понеділок і пʼятницю, щоб не можна було провести гру 25-го. Так де ця справедливість, коли вони нас хотіли взяти «тепленькими» після єврокубків, а самі страхуються?
Усі команди повинні бути в рівних умовах. Хочеш грати в Європі, заробляти гроші – будь готовий до труднощів, це нормально. І якщо у команди, яка грає в єврокубках, після цього йде спад – це теж нормально. Це дає шанс іншим клубам зайти в єврокубки, відчути це, отримати досвід. Можливо, буде вдалий жереб, класна підготовка, і це допоможе пройти далі й заробити гроші. Це ж і є розвиток? Чи ми всі повинні працювати на те, щоб тільки у двох певних клубів усе було добре? Це неправильно. Усі мають право грати в рівних умовах. Навіщо ті «очки в таблицю коефіцієнтів» команді, яка займає місце нижче пʼятого? Що їй з них? А якби була можливість заробити гроші – це було б куди краще. А коли багато років в нашому футболі створювалась монополія – це взагалі не про розвиток. Все те, що ми маємо зараз – це наслідок цієї монополії!
– «Кривбас» досить багато уваги приділяє жіночій команді. Наскільки для вас важливий розвиток жіночого футболу?
– Шлях жіночого «Кривбаса» можна поділити на етапи до потрапляння в Лігу чемпіонів і після. Тому що до – це була наша мрія, мета, яку ми поставили та робили все, для того аби її досягти. Незважаючи ні на що, ми йшли до своєї мети. Ми формували команду, брали крутих українських гравчинь, багато легіонерок.
І ось ми досягли мети – вийшли до Ліги чемпіонів, зіграли там, і подивилися на те, де ми заразперебуваємо. Наш рівень заслабкий для жіночої ЛЧ, і це доведено не тільки нами, а багатьма українськими жіночими клубами. Щоб стати на той рівень, де перебувають європейські клуби, треба десь втричі збільшити бюджет. А у нас і так він був завеликим. В ідеалі бюджет жіночої команди – це 10% від бюджету головної. Але проблема: бюджет основної команди «Кривбаса»один, а, наприклад, «Арсенала», який був у нашій групі – набагато більший, і тому ці 10% – це зовсім інші гроші.
Тому в нас зʼявилось два питання: чи варто збільшувати вкладення і чи тільки в цьому проблема такого рівня жіночого футболу в Україні?
Якщо збільшувати, то треба розуміти за рахунок чого. З погляду фінансів прибутки в жіночих єврокубках – це дрібниця. До того етапу, куди ми дійшли, ми заробили 60 тисяч євро, а на перельоти та переїзди, проживання та харчування витратили 50 тисяч євро. Тобто в плюсі ми лише на 10 тисяч євро, і це просто смішно в рамках тих бюджетів, що в нас були.
Якби не війна, ми могли привезти Лігу чемпіонів до Кривого Рогу – ось це вже цікавіше, бо тоді ми розуміємо, заради чого це робити, чим зацікавлювати спонсорів та партнерів. Крім того, важливо розуміти, що окрім нас це комусь потрібно. Наприклад, якби була сильна, жорстка позиція від УАФ стосовно жіночого футболу, виділялись бюджети, розвивались жіночі академії, популяризувався цей вид футболу, розроблялись якісь стратегії, або хоча б для всіх клубів вимоги були однакові. Але в нас все не так, повна бездіяльність. Цього всього немає, і це ще одна вагома причина того, де зараз знаходиться український жіночий футбол.
Тому ми зробили акцент на академію, адже саме з цього починається футбол і чоловічій, і жіночій. Розвивати, залучати нових і нових дівчат до гри, та таким чином піднімати її рівень. Хоча ще до того, як ми вийшли до Ліги чемпіонів, ми зібрали юнацьку жіночу команду. І саме наші дівчата з WU-15 вже вдруге поспіль стали чемпіонками України.
Саме тому, коли ми переформатували свою команду, прибрали легіонерок, гравчинь з великою, а інколи навіть завищеною зарплатнею, у нас до основи піднялись гравчині з WU-15. І ці дівчата грають, прогресують, їх не так легко перемогти. Так, вони нестабільні, тому що молоді та недосвідчені, можуть дати бій одному з фаворитів, а потім програти аутсайдеру, так буває. Але через 2-3 роки саме ці дівчата стануть новими лідерами національної збірної, я в цьому впевнений. Ми продовжуємо утримувати команду WU-15, давати їм шлях у великий футбол, популяризувати цей вид футболу в місті та Україні. Це, хоча б на базі нашого клубу, і є розвиток жіночого футболу.
– Дуже потужним проєктом з популяризації жіночого футболу був ваш серіал «Футболістка». Як взагалі виникла ідея, чому Катерина Нікітіна, та наскільки увага до серіалу перевершила ваші очікування?
– Коли я почав займатися жіночим футболом, у мене було єдине питання: а для кого дівчата грають? Вболівальників на трибунах немає, і клуби нічого не роблять, щоб вони були. Навіть батькам дівчат, які грають у футбол, немає де подивитися, чим займається їхня дитина. Про жіночий футбол ніде не писали, журналістам нецікаво, людям може й цікаво, але багато хто з них навіть не знали про існування жіночого футболу.
Ми подумали, що з цим можна зробити, і вирішили: а чому б не створити серіал? Були проєкти «Футболіст», «Не футболіст» – нехай ще буде «Футболістка». Я розмовляв з Дмитром Поворознюком, питав, чи він не проти. Він сказав: якщо це допоможе жіночому футболу – я тільки за. Почали робити – і пішла зацікавленість.
Футболісти дивилися, футболістки дивилися, прості люди, вболівальники, фанати. Після цього серіалу окрема група наших ультрас почала ходити на жіночий футбол та вболівати за дівчат. Це справді цікавий вид футболу, особливий, зі своїм кайфом, емоціями.
Стосовно Нікітіної. Коли вирішили робити серіал, почали думати, хто може бути головою героїнею. Було кілька варіантів, але оскільки я дотичний до «Кварталу», то подумав, що Катя спортивна, активна, медійна, і це буде цікаво і їй, і глядачам. Ми запропонували, вона погодилася, і це був дуже класний рік в її житті. Так, трішки здоровʼя попсували, але нічого (сміється). Зате їй це теж допомогло, і потім вона казала, що мене почали впізнавати не тільки як Катю з «Ліги сміху» чи «Жіночого кварталу», а ще і як футболістку.
– Розкажіть про кілька благодійних ініціатив «Кривбаса», якими пишаєтеся найбільше.
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми не розуміли, що і як буде, тож намагалися бути корисними всюди. Одна з перших ініціатив – ми разом з Tiketboks реалізували квитки на матчі, які повинні були відбутися в перші місяці повномасштабного вторгнення. У головної команди мав бути матч з «Вікторією», і ми продали на нього квитки, а кошти передали на потреби Сумської області.
Потім у жіночої команди був матч з «Маріуполем», ми продали квитки та віддали гроші дівчатам з «Маріуполя», і ці кошти допомогли їм виїхати. Ми орендували маршрутку, загрузили гуманітарну допомогу і вона поїхала туди, відвантажила гуманітарку та забрала дівчат. Цей кейс з квитками на віртуальні матчі був першим і доволі показовим.
Багато з того, що робить клуб, не афішується, і це не тільки купівля чогось, а й певні речі, про які я не буду говорити з міркувань безпеки. Але все робили: і машини передавали, і криворізькому напрямку у пікові часи дуже багато допомагали, і місту допомагали, і гроші для хлопців збирали.
Один з наймасштабніших зборів – коли ми збирали мільйон, а зібрали майже півтора на дрони для підрозділу «Регбісти», де є частина наших ультрас та хлопців з медіавідділу.
Перед поєдинком з «Рухом» ми зробили дуже крутий перформанс з вибиванням мʼяча з квадрокоптера, це привернуло увагу та розлетілося навіть по міжнародних медіа. Мені після цього матчу писали люди з Італії, США та Англії.
Також виділив би історію, яку ми назвали «Більше, ніж збір». Тут гра слів: навчально-тренувальний збір і збір коштів. Коли взимку ми поїхали до Іспанії, ми робили трансляції, QR-коди, фото з командами, спільні пости з ними, і таким чином нагадували світу, що йде війна, а люди завдяки цьому донатили.
Спільно з посольством України в королівстві Іспанія ми зробили благодійний аукціон, до якого долучився Роман Зозуля, і ми зібрали кошти та передали їх хлопцям на передок.
Зараз ми граємо в футбол не тільки заради того, щоб грати. Ми граємо для того, аби люди не забували, що у нас іде війна. Тому допомагали, допомагаємо та будемо допомагати. А ви приєднуйтесь!
